Друкувати
Середа, 19 вересня 2018 - 09:46

Джерело: Часопис «Критика», Рік XVІ, Число 5 (175), сторінки 14-16

Сирія: Цитадель і війна

Серпень 2014

Археологи вважають, що на пагорбі, де згодом виникло Алепо, приблизно за 362 кілометри на північ від Дамаска, люди оселилися близько восьми тисяч років тому. Записи на клинописних табличках третього тисячоліття до нашої ери свідчать про будівництво храму богові Хададові, котрий їздив на колісниці та повелівав бурями та грозами. Тим часом хетські записи середини другого тисячоліття вказують на зростання політичної та економічної потуг поселення.

Його арабська назва – Халеб – вважається похідною від Халеб Ібрагім, «молоко Авраама», овечого молока, яке біблійний патріярх запропонував подорожнім в околицях Алепа.

Наступні завойовники, що встромляли свої знамена на бастіонах фортеці, століттями розширювали її й укріплювали, аж постала приголомшлива кам’яна Цитадель, яка сьогодні височіє над містом.

«Це чудове місто не має рівних за красою розташування, славою будівництва та розміром і симетрією своїх базарів», – писав великий арабський мандрівник Ібн Батута, відвідавши його 1348 року. У часи Ренесансу Алепо було третім за значущістю ісламським містом після Константинополя та Каїра. Сучасний ліванський історик Антуан Абдель Нур віддає йому шану у своїй «Introduction a l’histoire urbaine de la Syrie ottomane»:

«Метрополія величезної території, розташована на перехресті арабського, турецького та іранського світів, є, безперечно, найгарнішим прикладом арабського міста».

Його краса виявляється в елеґантності кам’яної архітектури, з присмаком історичних відсилань до Візантії та Венеції; але й у розмаїтті його народів: арабів, вірмен, курдів, представників одинадцятьох християнських конфесій, мусульман-сунітів, жменьці дисидентських шиїтських сект від друзів до ісмаїлітів, давніх родин міських патриціїв, а також сільських та бедуїнських імміґрантів із рівнин, які творять мікрокосм усієї Сирії.

У документальних пам’ятках турецького Османського панування над Алепом від 1516 до 1918 року описано громади мусульман, християн та євреїв, що спільно жили в одних дільницях. На відміну від Тунісу, де євреї мусили винаймати житлові площі, алепські урядники не накладали обмежень на перебування будинків у власності членів будь-якої релігійної групи а чи жінок. Звичним явищем були великі будинки, поділені на квартири, де жили мусульманські, єврейські, християнські родини, і навряд чи ворожість між ними була більша, ніж буває всюди між сусідами.

На відміну від більш ксенофобного Дамаска, Алепо заохочував европейських купців торгувати й жити в межах міських мурів. Европейські потуги, починаючи з Венеції у XVI столітті, відкривали в Алепі перші в Османській імперії консульства, аби боронити інтереси співвітчизників. Знані нащадки Марка Пола, родина Маркополі, утримувала офіс італійського почесного консула аж до XX століття ...

Друкувати