Друкувати
Четвер, 20 вересня 2018 - 06:48

Джерело: Часопис «Критика», Рік XV, Число 5–6 (163–164)

Спокуси авторитаризмом

Березень 2011

Спостерігачі в Україні й за кордоном, здається, погодилися з тим, що Україна протягом першого року президентства Януковича припинила рух у напрямку демократичних змін і сповзає до авторитаризму. Серед варіянтів означення режиму найчастіше зринає «керована демократія», «султанський режим» чи режим «à la Кучма».

Спроби визначити тип режиму завжди викликають труднощі, якщо це не сконсолідовані демократії чи автократії. Двадцятий рік українського «блукання манівцями» тільки ускладнює проблему. Проте важливіше не міркувати про тип режиму, а зрозуміти, як за один рік Янукович зумів зосередити у своїх руках більше формальних повноважень, аніж їх мав Кучма, і чому парламент і опозиція так легко йому їх віддали. Іншим питанням, що прямо пов’язане з попереднім, є питання часу. Як довго Янукович зможе залишитися при владі, і які наслідки його президентство матиме для суспільства та держави?

Спочатку декілька відправних тез. По-перше, спираючись на широку літературу з класичного та нового інституціоналізму, я вважаю, що режим – це передовсім інститути, а не люди (гравці), тому зміна гравців при владі не означає автоматичної зміни режиму. Інститути зазвичай є набагато тривалішими за людей. По-друге, стиль лідерства (правління) не обов’язково визначає тип режиму. Щодо України це означає, що загалом авторитарний, постсовєтський у донецьких традиціях стиль правління Януковича суттєво не змінив гібридного типу режиму, що існує в Україні вже майже двадцять років. По-третє, повністю авторитарний (сконсолідований) режим можливий там, де авторитарний стиль правління лідера, партії чи групи підтримує авторитарна політична культура, очікування з боку суспільства. Винятком могли би бути диктаторські режими, що спираються на страх і грубу силу. Але попри те, що вони є внутрішньо нестабільними, з постійною небезпекою перевороту, у наш час вони можливі тільки в дуже традиційних суспільствах, як-от Північна Корея, Туркменістан чи окремі африканські країни. Україна до таких традиційних суспільств не належить. Це не означає, що у нас спроба встановити диктатуру неможлива, але ця спроба напевно буде невдалою.

Підсумовуючи: рік Януковичевого президентства не змінив суті режиму в Україні, який був і далі є гібридним: авторитарні інститути й практики співіснують у ньому з демократичними. Очевидно, що пропорції між ними суттєво змінилися від часів Ющенка, але весь Януковичів Blitzkrieg із розширення повноважень призвів не до встановлення авторитаризму, а до його квазиформи: гіпертрофованої виконавчої вертикалі без чіткої інституційної основи та підтримки знизу. Янукович досягнув, вочевидь, небажаного, але цілком очікуваного результату: кількість і обсяг його повноважень виявилися обернено пропорційними до кількости прихильників ...

Друкувати