Друкувати
Середа, 26 вересня 2018 - 03:52

Щаслива Марлена Рахліна

Жовтень 2010

Марлена Рахліна народилася в Лєнінграді в родині ідейних комуністів. 1937 року їх вигнали з партії, 1950-го – загнали в ҐУЛАҐ, звідки вони зуміли повернутися, але прожили вже недовго. Філологічний факультет Харківського університету, де Марлена Рахліна навчалася в 1944–1949 роках, звів її з Борісом Чичибабіним, Ларісою Боґораз, Юлієм Даніелем – на всю решту життя.

Вірші вона писала з дитинства. Але друкувати почала не одразу: тільки на зламі «відлиги» вийшло дві невеликі книжки. Потім – двадцять років заборони друкуватися, самвидав і публікації за кордоном: «Континент», «Русская мысль». Щоправда, її не заарештували, хоча вірш «Ведь что вытворяли» ледь до того не призвів:

Ведь что вытворяли! И кровь отворяли,

и смачно втыкали под ногти иглу...

Кого выдворяли, кого водворяли...

А мы всё сидим, как сидели, в углу.

Любезная жизнь! Ненаглядные чада!

Бесценные клетки! Родные гроши!

И нету искусства – и ладно, не надо!

И нету души – проживём без души!

И много нас, много, о Боже, как много,

как долго, как сладостно наше житьё!

И нет у нас Бога – не надо и Бога!

И нету любви – проживём без неё!

Пейзаж моей Родины неувядаем:

багровое знамя, да пламя, да дым,

а мы всё сидим, всё сидим, всё гадаем,

что завтра отнимут? А мы – отдадим!

Її життя набуло способу, що його влучно окреслив Міхаіл Хейфец:

«Вона – живий доказ, що можна було в наш час і в Радянському Союзі залишатися вільною людиною, і навіть на волі; треба було тільки зрозуміти, що держава тобі ворог, і годі сподіватися від неї доброчинств – квартири там, гонорарів тощо. Чого б то ворог мав тобі в чомусь помагати? Зате залишаєшся вільним – якщо переміг свої спокуси та слабини. Отак, переможницею, Марлена і прожила своє життя».

А впродовж наступних двадцяти років вийшло шість книжок її віршів, дві книжки перекладів із Василя Стуса і книжка мемуарів «Что было – видали...».

У внутрішньому світі Марлени Рахліної, у її поетичній екзистенції панують ясність, чистота, просвітленість, свобода, натхнення. Здатність так переживати буття, таким бачити світ – своєрідне диво. Саме життя сприймається як диво. І коли цей самий  світ жаданий і любий, «між тюрмою та війною», таке ставлення до нього – теж  диво.

Як поетку її винагороджено «якимсь вічним дитинством». В останні роки це виявлялося так: до неї нібито повернулася дитяча наївна певність, ясна, нічим не скаламучена віра, що весь світ створено на те, щоб обдарувати її всією повнотою радости й щастя, щоби сповнити її душу безмежною втіхою від почування причетности до дива існування, щоби прилучити її до світлого причастя з повної чаші буття ...

Друкувати