Друкувати
Субота, 22 вересня 2018 - 07:03

Джерело: Часопис «Критика», Рік X, Число 3 (101), сторінки 31-33

Розмови з постапокаліптичними ангелами

Березень 2006

Цілком можливо, що в містах, які ми бачимо уві сні, ми вже ніколи не побуваємо, і одна з вищих інстанцій просто турбується про те, щоб ми побачили їх хоча б у такому оніричному світлі, у мерехтливому кінематографі сну. Протягом останніх років я змарнував кілька оказій поїхати до Харкова, а невдовзі по тому він мені приснився – сумна послідовність подій. Я бачив його в присмерках, чи, може, то була пора перед світанком – таким буває перше бачення багатьох міст через специфіку залізничних розкладів, – порожнім, ніби навмисно очищеним від людей, як на старих ретушованих поштівках. Пахло розмоченими у воді фруктами – запах, який протягом цілої ночі зберігають зачинені базарні ятки. Мене було забезпечено мапою (може, подбали ті-таки вищі інстанції, що займаються організацією оніричних мандрівок), нею, проте, було досить важко користуватися: там значилися винятково якісь гаї, вершини з зазначенням висот та ізолініями, розгалуження рік, тобто, ландшафт аж ніяк не урбаністичний. Можливо, мапа була застаріла.

Хтось казав мені, що, пересуваючись Харковом без досвідченого і рідкісно обізнаного провідника, можна нічого не побачити. Можна змарнувати шмат часу, пересуваючись поміж сірими сталінськими фасадами з ознаками вродженого елефантіязису і вічно недовершеними декораціями царського квазикласицизму. Лише запахи і небо будуть сотнями знаних їм способів натякати на те, що ти шукаєш. Письмо місць, заради яких ти приїдеш (якщо приїдеш), – невидне; лише подекуди воно проступає у формі меморіяльних таблиць тощо. Все інше – давно заховане за дверима, у які врізано нові замки, вкрите білою фарбою, наповнене іншою музикою; тривога змінилася нудьгою, пам’ять, завдяки якій міста не сходять зі своїх місць, розділена на сотні окремих комунальних кімнаток і заселена новими мешканцями. «Цей окупований Харків» (але ким? і коли? і котру з окупацій слід вважати такою?) закритий і твердий, як недозрілий горіх; є, проте, й чорний хід, відчинений навіть у святий час обідньої перерви, на яку зачиняються майже всі установи й крамниці у моїй країні. Принаймні кілька десятків людей зможуть його показати.

«Судячи з ландшафтів, саме тут (у Харкові. – О.С.) мали б народитися панк-музика, поезія відчаю та пролетарська меланхолія», – пише Юрій Андрухович. І воно все народжувалося, в різний час і від різних батьків, потім спаровуючись абиде і абияк, на пляжах, в підсобках профтехучилищ і в темних запліччях барів, витворюючи несамовитий ф’южн, від якого макітриться голова і пересихає в гортані, як від легких наркотиків місцевого виробництва ...

Друкувати