Друкувати
Вівторок, 25 вересня 2018 - 11:44

Джерело: Часопис «Критика», Рік ІІІ, Число 4 (18), сторінки 4-5

Розгубленість загубленої людини

Квітень 1999

Приблизно через два роки після Чорнобильської катастрофи в перебудовчій публіцистиці з’явилося поняття «соціального Чорнобиля». Так стали називати найбільші лиха тодішнього Радянського Союзу, правду про які почала відкривати гласність: високу дитячу смертність, корупцію в органах державного управління, підліткову злочинність, проституцію й таке інше. Тотальна брехня про чорнобильську катастрофу уособила прірву облуди, в яку скотилася Система.

Могутній хор перебудови начебто досягнув свого – Система захиталася, подумала-подумала, та й завалилася. Навіть без особливого гуркоту. Настала ера незалежності й демократії. Нова ера. Омріяна ера. «О прекрасний час, неповторний час!» Спочатку здавалося, що тепер жодного повернення до минулої брехні в газетах і на телебаченні, з високих парламентських та урядових трибун, та й навіть в автобусних розмовах бути не може. В це вірилося, мабуть, і багатьом інтелектуалам: фундатори Партії демократичного відродження навіть хотіли назвати її Партією демократичної злагоди. Усіх з усіма. Щоб лагідно й невимушено (як сказав один академік) провести українізацію. Щоб забезпечити всі права і свободи людини (і жодних антидемократичних люстрацій щодо колишньої номенклатури, сказав інший академік, засуджуючи чехів). Щоб створити ідеальну модель внутрішнього устрою України – бажано федеративного, щоби кожен реґіон мав можливість вільного розвитку незалежно від можливого (лише можливого!) диктату київського центру.

Тобто український світ мав стати цивілізованим, європейським і гуманістичним. Що відбулося насправді – нетреба розповідати зайвий раз. Хіба зауважити: все, що в перебудовчій публіцистиці звалося соціальними Чорнобилями, успішно продовжило своє життя й у незалежницьку добу. Спонукані до життя як об’єктивними причинами, так і тими ж самими номенклатурними гвардійцями, котрі й далі утримували в своїх руках повноту влади, поки хтось десь на мітинґах випускав пару. Поступово непідкупні журналісти, публіцисти й інші герої перебудови почали демонструвати чудову здатність продавати свій мужній голос і золоте перо за гроші (часом і не надто великі). Спантеличений пересічний громадянин (він же виборець) уже не знав, кому вірити, хто й кому продався, а хто ще намагається висловлювати власні думки. На зміну комуністичній утопії світлого майбутнього утопія демократії та вільного ринку не прийшла – вона швидко розсипалася від зіткнення з українськими реаліями. Врешті-решт і соціальні Чорнобилі перестали жахати людей, стали чимось звичним і буденним, – як, зрештою, і вибух на Чорнобильській атомній електростанції та його наслідки. Нові проблеми навалилися на людей – і на тлі цих проблем слово «Чорнобиль» стало лише одним із набору слів, якими гендлюють політики ...

Друкувати