Друкувати
Середа, 19 вересня 2018 - 12:39

Джерело: Часопис «Критика», Рік XIV, число 9–10 (155–156), сторінки 2-4

«Реформа», рефлекси і революція

Жовтень 2010

Розлогі коментарі та односкладові емоційні оцінки, що долинають із середовища «політикуму» та від деяких громадських діячів і публіцистів із приводу скасування в Конституційному Суді України так званої «політреформи», і не дивують, і дивують водночас.

Не дивують – бо давно нема нічого незвичного у схильності багатьох постійних коментаторів братися, так би мовити, ad hoc аналізувати та оцінювати те, про що вони не мають зеленого поняття, рівно як і в сумному факті, що право в Україні схоже на футбол: спеціялістом себе вважає чи не кожен, хто і м’яча не торкався і, відповідно, в авдиторії юридичного вишу не сидів, а якщо й сидів, то вочевидь даремно. «Кликушество» політиканів, які вербалізують бажане, видаючи за дійсне, і спотворюють дійсне через його ситуативну для них небажаність – не новина і поготів.

Дивує інше: легкість (що межує з інтелектуальною безвідповідальністю), з якою чимало з тих, хто протягом кількох років затято лаяв «політреформу», нині радикально змінив свою думку, сходячи тепер громами та блискавками у бік КСУ, а також теперішньої влади, котра, мовляв, стоїть за тим рішенням.

Влада, ясна річ, напевно що стоїть, та й грому з блискавками цілком заслуговує. Але на що заслуговують співгромадяни з флюґерними переконаннями? На мій погляд – саме на таку владу, адже саме неспроможність значної частини суспільства чинити принциповий опір порушенням Конституції, незалежно від політичного забарвлення порушників, і відрізняти конституційне від неконституційного якраз і є дріжджами, на яких зростає вседозволеність, беззаконня, сваволя реґіональних «пацанів».

Той, хто узалежнив своє ставлення до «політреформи» від того, які саме владці її скасували, уподібнюється до тих, хто, замість вимести сміття з двору, клопочеться тим, а хто ж то його засмітив і хто має прибирати. Тимчасом сміття залишається сміттям.

Саме позаконституційним сміттям, продуктом переляканого подіями 2004 року псевдоелітного жлобства, й була «політреформа», неправова і за способом ухвалення, і за змістом. У принципі, це визнали самі її автори й апологети, з дерев’яною простотою охрестивши дітище не конституційною, а «політичною» реформою, що точно відбиває її сутність і наслідки: «зреформовано» сценарії залаштункових політичних оборудок, але ніяк не відносини громадянина з державою ...

Друкувати