Друкувати
Четвер, 20 вересня 2018 - 09:26

Джерело: Часопис «Критика», Рік XXII, число 5–6 (247–248), сторінки 2-13

Про ідеалізм політичного реалізму

Червень 2018

Цілком природно, що ідеї переживають своїх творців. Інша ситуація, коли в минуле відійшла епоха, яка породила певну концепцію і підтримувала її життєздатність, надаючи нехай не досконалі, але зручні інструменти для розуміння себе та світу, а концепція вперто не бажає вирушати відпочивати на «кладовище Історії». Так трапилося з політичним реалізмом, що його породила «холодна війна»: він довів власну нежиттєздатність насамперед тим, що не тільки нітрохи не передбачив можливости мирного розпаду СССР (як стверджують реалісти, структуру міжнародної системи змінює велика війна), табору соціялізму загалом, а й не знайшов належних слів, аби описати процеси епохальної зміни міжнародних відносин. Було тільки якесь невиразне бурмотіння про швидкий розпад НАТО, яке втратило ворога, а отже, й мотивацію до існування, «помилковість рішення» про розширення НАТО на Схід (не треба було, мовляв, дратувати Росію, тоді вона не анексувала би Крим) та непотрібне США збройне втручання у Косово, загальний і незворотний кінець лібералізму та переміщення осі світового розвитку назавжди до Південно-Східної Азії, а також рушійної сили, через яку це відбудеться, – ШОС плюс БРІКС. Але з деякою архаїзацією подій міжнародного життя на початку ХХІ століття, зростанням неоімперських геополітичних амбіцій Росії, а відтак і міжнародного конфліктного потенціялу загалом (територіяльні конфлікти, використання військової сили як інструменту досягнення політичної мети, ісламський та російський тероризм) низка дослідників-реалістів дійшли висновку, що, можливо, у ХХ столітті світ зробив крок не вперед, а назад – у XIX століття або навіть у «темні віки». Це підтверджує стаття професора Гарвардського університету, живого класика реалізму Стивена Волта «Як виглядав би світ відповідно до [поглядів] реалістів?», що її опублікував журнал «Foreign Affairs» у січні 2016 року. Її автор із тугою констатує, що професорів-реалістів недостатньо залучали до розробки політичного курсу адміністрацій США в минулі 25 років, у Вашинґтоні спостерігається засилля неоконсерваторів та ліберальних інтервенціоністів. І в цьому – причина невдач США та їхніх союзників. Можливо, з погляду чистоти належности до шкіл ситуація виглядає саме так, як її змальовує Стивен Волт. Але якщо дивитися на мляву реакцію двох адміністрацій США на війни Російської Федерації – у 2008 році проти Грузії (Джорджа Буша-молодшого) та у 2014–2016 роках проти України (Барака Обами), то за долю політичного реалізму у Вашинґтоні, на жаль, особливо хвилюватися не випадає. Не було сумнівів, що президент Доналд Трамп оточить себе саме новими-старими реалістами. Завжди готовий до чергового стрибка через Атлантику, до Москви «лев узимку» – 94-річний Генрі Кісинджер ...

Друкувати