Друкувати
Субота, 22 вересня 2018 - 12:49

Джерело: Часопис «Критика», Рік XIII, Число 9–10 (143–144), сторінки 34-35

Плаґіят з абракадаброю

Жовтень 2009
Нещодавно мене потішило оголошення на сайті «Мислене древо» про появу електронного видання: Церковняк Городецька О. Г., Малинська Н. А., «Катерина Грушевська – редактор часопису “Первісне громадянство”». Анотація повідомляє:

Диск присвячено Катерині Грушевській (1900–1943) – талановитій дочці нашого славного історика, першого президента України Михайла Грушевського. На диску ви знайдете її коротку біографію, список її наукових праць та літе ратури про неї, фотоґалерею. Важ ливою частиною диску є повні тексти часопису «Первісне гро мадянство», який виходив за ре дакцією К. М. Грушевської в 1926– 1929 рр.

(www.myslenedrevo.com.ua/cds/cd_cerkovnjak.html)

Попри те, що око вкотре пере чепилося через патосний штамп про Грушевського-«президента» (ну не був він президентом – хіба від цього маємо шанувати його менше?), попри те, що серед авторів не виявилося Ірини Матяш, яка має в своєму науковому доробку кілька десятків статтей і три монографічні студії про Катерину Грушевську, а також є упорядницею бібліографії її праць і праць про неї, я зраділа можливості мати повні тексти часопису «Первісне громадянство» в електронному вигляді. Одразу згадала, як понад десять років тому, пишучи кандидатську про Науково-дослідну катедру історії України ВУАН, яку очолював Михайло Грушевський і де працювала Катерина, розшукувала ті часописи у бібліотеках Києва. Вони, хоч і виходили накладом у 3 тисячі примірників, зі зрозумілих причин стали бібліографічною рідкістю. В Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського комплект часопису зберігся, але деякі номери було «розбито», тож довелося опрацьовувати пошкоджені числа у спеціяльному відділі. У бібліотеці Інституту історії України НАНУ кар тотека періодичних видань картки на «Первісне громадянство» не мала, і я була певна, що часопис із фондів вилучили. Тільки пізніше, зовсім випадково, з радістю виявила бібліографічні картки журналу в загальному алфавітному каталозі. І вважаю це не помилкою бібліотекарів Інституту, а, навпаки, подвигом і ознакою професійности: їхня невеличка хитрість фактично врятувала безцінні номери.

Тож інформація про електронні «повні тексти часопису “Первісне громадянство”» дала надію, що ось, нарешті, вони тепер доступні дослідникам – і можна, зручно вмостившися перед екраном комп’ютера, «гортати» сторінки збереженого часопису.  Але гарно оформлений диск не те що розчарував – просто «вбив» і змістом «розвідки» про Катерину Грушевську, і рівнем відтворення текстів «Первісного громадянства». Зрештою, про все по порядку.

Видання має шість розділів. Розпочинається воно, як заведено, подя ками «тим, хто допомагав під час підготовки праці Катерини Грушевської до видання» (звертаю увагу, що саме про «підготовку праці К. Грушевської» йдеться у тексті «подяки». –  О.Ю.), далі вміщено вступну статтю доктора філологічних наук, професора Наталії Малинської «Талант без талану», по тім біографічна розвідка «Катерина Грушевська: культуролог, соціолог, етнограф, фольклорист, перекладач» (наприкінці розвідки вказано: «автор – Церковняк-Городецька О. Г.»), за нею – «Література про життя та діяльність К. Грушевської» і, нарешті, тексти часопису «Первісне громадянство». Завершує диск розділ «Ілюстрації». Начебто все логічно, якби не... Ось про ці «якби» та «не» й хочу поговорити.

В порядному науковому товаристві прийнято дякувати за поради і допомогу – це аксіома. Навіть більше, вдячні автори вважають для себе за честь по дарувати свої книги тим, хто так чи так прислужився до появи їхнього ді тища, або, принаймні, поінформувати про його появу. Однак, приміром, директорці Історико-меморіяльного музею Михайла Грушевського у Києві Світлані Паньковій, яка не тільки консультувала Олесю Церковняк-Городецьку, але й надавала світлини з фондів музею (про ілюстративну час тину диску поговоримо трохи далі), нічого не було відомо ні про «подяку», ні про диск. Не знала про нього й директорка Українського науково дослідного інституту архівної справи та документознавства Ірина Матяш, якій також висловлено «подяку». Зрештою, взагалі здалося, нібито упорядниці (авторками їх називати не хочеться) зовсім і не прагнули, аби відомі грушевськознавці Панькова та Матяш довідалися, що диск таки вийшов. Це, звісно, моє припущення, але постало воно з аналізу тексту на цьому диску.

Надто емоційна, з патосною «сартрівсько-надламною» вступною час тиною передмова Наталії Малинської справила враження протилежне до очікуваного. Можу впевнено твердити, що авторка не тримала в руках біль шости праць Катерини Грушевської і не бачила, власне, «Первісного громадянства». Інакше не називала б його «щорічником», та й прізвища науковців писала би правильно. Нарешті, не личать якось докторові філологічних наук банальні граматичні помилки. А вже про відвертий плаґіят і говорити годі. Тимчасом понад половину тексту Наталії Малинської «Талант без талану...» становить скорочений, але не завжди коректний виклад праці Ірини Матяш «Катерина Грушевська: Життєпис, бібліографія, архіви» (Київ, 1997).

Наведу кілька прикметних абзаців (жирним шрифтом позначено розбіжності):

Матяш, с. 63–64:

Новим словом у науці стали праці К. Копержинського «Обряди збору врожаю у слов’янських народів у найдавнішу добу розвитку» (1926, вип. 1/2), Ф. Колесси «Ре читативні форми в українській народній поезії» (1927, вип. 1/3), К. Квітки «До вивчення побуту лірників» (1928, вип. 2/3), Ф. Савченка «Парубоцькі та дівоцькі громади на Україні» (1926, вип. 3) та ін.

Малинська:

Новим словом у науці стали опубліковані на його сторінках праці К. Копержинського «Обряди збору врожаю слов’янських народів у найдавнішу добу розвитку (1926 р., вип. 1/2), Ф. Колеси «Речитативні форми в українській народній поезії» (1927 р. вип. 1/3), К. Квітки «До вивчення побуту лірників (1928 р., вип. 2/3), Ф. Савченка «Парубоцькі та дівоцькі громади на Україні» (1926 р., вип. 3) та інші.

Тут у переписаному тексті зроблено помилку в написанні прізвища Філарета Колесси, загублено деякі лапки у назвах статтей і дописано «р» після чисел, що позначають рік випуску. В іншому абзаці текст Ірини Матяш, навпаки, зазнав скорочень:

Матяш, с. 64: 

Статті К.М.Грушевської можна умовно поділити на кілька типів: а) наукові розвідки («Дума про пригоду на морі поповича», «Іван Богуславець і Маруся Богуславка» та ін.); б) реферати праць зарубіжних вчених  («До нових матеріялів про первісний монотеїзм», «До взаємин між загальним і спеціяльним народознавством»); в) роздуми з приводу конкретної книги чи проблеми  («Навколо дику нової душі», «Два центри етнологічної науки»)г) коротка характеристика наукових здобутків українських дослідників  («До збірки матеріялів про «вогонь» В. Г. Кравченка», «Матеріяли до вивчення професійного співацтва» та ін.).

Малинська:

Статті самої К. Грушевської можна умовно поділити на кілька типів: 1) наукові розвідки;  2) реферати праць зарубіжних вчених;  3) роздуми з приводу конкретної книги чи проблеми;  4) коротка характеристика наукових здобутків українських дослідників.

Але саме в цьому випадку плаґіят іще брутальніший, адже «позичено» не тільки текст, а й класифікацію, що її запропонувала Ірина Матяш. Внеском Наталії Малинської тут можна визнати хіба нумерацію: замість літерної вжито цифрову.

Щодо основного вміщеного на диску тексту, авторства нібито Церковняк Городецької, можна застосувати означення або м’яке – «шкільний реферат», або точне – «плаґіят». Кому що до вподоби. Охочих до порівняльних вправ відсилаю до того ж тексту Ірини Матяш: саме звідти по-школярському витягнуто цілі речення і навіть назви розділів для «написання» цієї роботи. За що, мабуть, Ірині Борисівні й перепала «подяка». От тільки пере писувати треба уважніше. Без стіль кох помилок (фактографічних, синтаксичних, ортографічних) і просто розумніше – у згоді із заявленою в назві проблемою: про Катерину Гру шевську як редакторку часопису зна йдемо небагато, не кажучи вже про характеристику самого часопису.

Бібліографічний розділ досить дивно впорядкований і складається з розділів «Довідкові видання», «Матеріяли до життєпису К. Грушевської», «Видання, в яких є відомості про К. Грушевську», «Публікації документів, пов’язаних з життям К. М. Грушевської», при чому не завжди зрозуміло, за якою ознакою та або інша публікація по трапила до певного розділу. Крім того, бібліографія неповна й наводить на думку, що  скомпоновано працю дуже давно – не згадано, приміром, присвячені Грушевській три моногра фії Матяш (вийшли у 1997, 2002 і 2004 роках), чимало інших публікацій (без зайвої скромности згадаю й свою монографію «Діяльність Науково дослідної кафедри історії України М. С. Грушевського (1924–1930)» (Київ, 1999), де безпосередньо часописові «Первісне громадянство та його пережитки на Україні» при свячено вісім сторінок тексту). До речі, про анонсований список наукових праць Катерини Грушевської десь загубився – і добре, одним прикладом плаґіяту менше: повну бібліографію Грушевської не раз наводила та ж таки Матяш.

Не можу лишити без уваги й подані на диску ілюстрації. Я трохи обізнана з іконографією Грушевських і можу впевнено сказати, що ці знімки – з Історико-меморіяльного музею Грушевського у Києві. Їх люб’язно на дала директорка музею Світлана Панькова, однак ані в примітках, ані у підтекстівках цього не зазначено. Ще одна крадіжка?

Нарешті, про самі  електронні тексти часопису «Первісне громадянство», заради оприлюднення яких нібито й започатковано цей проєкт. Алгоритм електронного відтворення архівного комплекту журналу відомий кожному фахівцеві: читач найперше бачить на екрані комп’ютера повний перелік усіх чисел часопису за всі роки; вибравши число, яке його цікавить, ознайомлюється з повним його змістом і, відкривши потрібну статтю, «гортає» її, бачачи на екрані кожну сторінку у форматі pdf такою, якою вона є у паперовому варіянті. Але виявляється, що мати сканер, відповідне програмне забезпечення і, зрештою, часописи, які належить скопіювати, не досить – треба ще бути професіоналом. Бо інакше вийде те, що вийшло на цьому диску. Його зміст важко назвати  електронними текстами «Первісного громадянства»: зведені докупи без зазначення сторінок часопису відскановані тексти не вичитані й переповнені нісенітницями. Ось, приміром, така абракадабра:  

В 1819 році в «Опыть ербравія малороссійскихъ пь-сенъ“, князя Цертелева з’явилась вперше дума, що, як виявили пізнішізбірники, належала до найбільш улюблених п’єс українських кобзарів, - дума, як назвав її Цертелев, «О Алексьь Поповичі или бурі, претерпьнной козаками на морь».

Це, до речі, перше речення першої ж статті (Катерини Грушевської, між іншим!) першого числа часопису! А ось іще абзац з іншої її статті:  

Зовнішяьо-тп-fвоrn характеризуються двома моментами: в ЕІІА rpas иевау ролю або дотик тілом, або роздягання того, sto виконує обряд.(«ПГ», 1927, № 1–3).

Отак подано всі електронні тексти – науковцям є над чим поламати голови!

Втім, далі стає ще цікавіше! Мабуть, утомившись від нудної (таки так!) праці, упорядниці сканували тільки окремі тексти. Число 3 за 1926 рік представлено лише однією (!) статтею, у числі 1–3 за 1927 рік бракує п’яти статтей і всього розділу рецензій! Отож науковцям використовувати тексти, подані на диску, не випадає: по-перше, неможливо  прочитати, по-друге, неможливо  грамотно процитувати, а по-третє, неможливо оформити посилання на цитату. З огляду на це замислимося: а навіщо було ускладнювати собі життя і витрачати купу часу на сканування, якщо справу не доведено до кінця і зроблено геть халтурно? Упорядниці просто здискредитували чудову ідею, і замість електронної версії рідкісного та вартісного видання диск пропонує плаґіят і незрозумілі невичитані тексти. На жаль, диск, за який правлять гроші, нічогісінько не вартий.

Друкувати