Друкувати
Субота, 22 вересня 2018 - 17:29

Джерело: Часопис «Критика», Рік XXII, число 7–8 (249–250), сторінки 26-29

Перефарбувати чи демонтувати?

Серпень 2018

Олександр Гриценко, Президенти і пам’ять. Політика пам’яті президентів України (1994–2014): підґрунтя, послання, реалізація, результати, Київ: К.І.С., 2017.

Історична політика, або ж політика пам’яті, в Україні цікавить, мабуть, кожного: лєнінопади, перейменування вулиць і міст, нові меморіяли, нові урочисті дати, нові герої, реставрація або «відновлення» храмів… Хто ж саме і як «керує» пам’яттю: президенти, міністри, місцеві еліти? Чи був у трьох попередніх президентів України чіткий план щодо історичної політики чи вони діяли ситуативно? Чи є такий план у когось іншого? Історики (політологи, культурологи, журналісти, публічні діячі) шукають відповідей на ці запитання. Вони вже чверть століття палко сперечаються, пишуть статті й книжки, висувають нові — іноді вельми конспірологічні — теорії, звинувачують владу, підтримують владу… Свій внесок у дискусії зробив культуролог Олександр Гриценко, який нещодавно завершив вагоме міждисциплінарне дослідження української політики пам’яті.

Боротьба ідей та пошук інструментів

Книжка «Президенти і пам’ять. Політика пам’яті президентів України (1994–2014): підґрунтя, послання, реалізація, результати» без перебільшень велика — у ній понад тисячу сторінок дрібним кеґлем, її важко тримати в руках. А якщо без жартів, то «Президенти і пам’ять» потребувала від автора ґрандіозної дослідницької терплячости: він проаналізував не тільки українські офіційні документи щодо культурної політики за двадцять років, а й те, чи було втілено «накази влади», як це відбувалося, який мало резонанс.

Чому ця книжка з’явилася? У 2008–2010 роках, пише автор, публікацій довкола української політики пам’яті (насамперед діяльности президента Віктора Ющенка у цій царині) було чимало, щоправда, більшість із них базувалася не на наукових методах. Олександр Гриценко також спочатку збирав матеріяли про політику пам’яті, яку здійснював Віктор Ющенко, але швидко зрозумів, що йому не вдасться оминути аналізу діяльности політичних попередників та продовжувачів: так до наукового дослідження увійшли періоди президентства Леоніда Кучми та Віктора Януковича. «Тіло» книжки «Президенти і пам’ять» складають чотири частини, присвячені законотворчості трьох президентів (про Віктора Ющенка йдеться у двох частинах). Зовсім коротка вступна частина «Дослідження політики пам’яті: поняття, предмет і підходи» підводить під дослідження теоретичну базу — без неї неможливо усвідомити погляди і методи Олександра Гриценка, його розуміння того, що відбувається з політикою пам’яті в Україні, а також полеміку з колеґами, насамперед з істориком Георгієм Касьяновим ...

Друкувати