Друкувати
Четвер, 20 вересня 2018 - 19:03

Джерело: «Критичні рішення», www.krytyka.com

Офіційна конституційна доктрина: концепція, значущість, головні принципи розвитку

Січень 2017
Концепція 

Концепція «конституційної доктрини» містить два значення. Згідно з першим із них, «доктрину» можна розуміти як сукупність концепцій і теорій, що їх сформулювали правознавці. Друге стосується офіційної конституційної доктрини, яку сформулював орган, що здійснює конституційний контроль. У даному випадку я волію зупинитися на другому значенні цього поняття. Слово «офіційна» передбачає, що цей тип конституційної доктрини забезпечує остаточне й обов’язкове до застосування тлумачення конституційних норм, тоді як інші тлумачення, навіть вироблені найавторитетнішими науковцями, становлять лише ідеї про закон, а не сам закон.

Водночас офіційна конституційна доктрина виникає не у вакуумі. Можна стверджувати, що офіційна конституційна доктрина поєднує академічну правову доктрину з юридичним змістом Конституції. Тож офіційну конституційну доктрину можна визначити як результат тлумачення Конституції, що здійснюється компетентним органом та базується на академічній правовій доктрині.

Необхідність в офіційному тлумаченні Конституції пояснюється тим, що конституційні тексти різних держав відрізняються один від одного змістовим наповненням, а їхнє зовнішнє вираження є неминуче багатозначним. Водночас сприйняття Конституції як вищого закону без прогалин, що містить і наявні зовні, і приховані в ньому неочевидні положення, спонукає нас до виявлення системних взаємозв’язків між цими положеннями, а також до необхідности час від часу виходити за рамки формального тексту в глибшому сенсі. У державах, де існують органи конституційного контролю, зокрема й у Литві, значення Конституції розкривається в процесі здійснення конституційного правосуддя, зокрема, в перевірці наявних правових актів на їх відповідність вимогам Конституції. Очевидно також, що будь-який юридичний текст, у тому числі й Конституцію, не можна застосовувати без тлумачення його змісту. Окрім того, необхідність забезпечення цілісности правової системи вимагає того, щоб офіційне тлумачення Конституції не було покладено на різні органи. Саме тому офіційне тлумачення є ексклюзивною функцією органів конституційного контролю. Результатом низки тлумачень окремих конституційних положень, які стосуються конкретної справи, є офіційна конституційна доктрина.

Значущість

Цю якість офіційної конституційної доктрини можна схарактеризувати кількома взаємопов’язаними рисами: 1) вона сприяє розкриттю змісту Конституції; 2) вона має зобов’язувальний характер; 3) вона є засобом забезпечення верховенства Конституції.

Офіційна конституційна доктрина, взята разом із текстом Конституції, становить єдине, цілісне джерело конституційного права. Це означає, що офіційна доктрина живить Конституцію в широкому сенсі цього поняття. Протягом 23 років діяльности Конституційний Суд Литовської Республіки тлумачив і розкривав зміст Конституції за посередництвом понад 500 своїх постанов, рішень і висновків.

Тлумачення Конституції в цих актах забезпечує її верховенство, розгортаючи при цьому її «живий» зміст, який еволюціонує разом із розвитком Литовської держави. Цей процес прочиняє двері для необхідних змін, зберігаючи при цьому сталість основоположних конституційних цінностей. Тож офіційну конституційну доктрину, яку виклав і сформулював Конституційний Суд, можна розглядати як «живу Конституцію».

Така доктрина є зобов’язувальною щодо всіх державних органів, підприємств, установ, організацій, судів, посадових осіб і пересічних громадян. Усі законодавчі та виконавчі органи повинні зважати на офіційну конституційну доктрину при застосуванні Конституції. Тобто вони не можуть тлумачити положення Конституції якось інакше, ніж це передбачено у відповідних актах Конституційного Суду1. Тож будь-яке тлумачення Конституції, що його здійснюють інші державні органи або посадові особи, має бути підпорядковано офіційній інтерпретації Конституційного Суду. Беручи до уваги те, що єдине розуміння Конституції є вкрай необхідним для її сприйняття як вищого стандарту законности, нехтування офіційною конституційною доктриною становить пряму загрозу верховенству Конституції. Без дотримання вимог офіційної конституційної доктрини неможливо належно виконати будь-які постанови Конституційного Суду, що вимагають від законодавця конкретних позитивних дій.

Звичайно, офіційне тлумачення Конституції жодною мірою не вилучає можливости її альтернативного тлумачення на академічному рівні. Аналізуючи офіційне тлумачення і даючи йому свою оцінку, академічна доктрина визначає сильні і слабкі аспекти офіційної конституційної доктрини, пропонуючи варіянти для її подальшого вдосконалення. У вільному суспільстві право критикувати окремі аспекти офіційної конституційної доктрини або давати альтернативні юридичні тлумачення вважається непорушним, це ґарантує Конституція. Однак наукові висновки не впливають на обов’язковість рішень, що їх ухвалив єдиний орган конституційної юрисдикції. Саме тому академічна й офіційна конституційна доктрини виконують різні функції.

Головні принципи розвитку офіційної конституційної доктрини

Обговорюючи питання принципів розвитку офіційної конституційної доктрини, я волів би виділити окремо такі з них:

1) принцип поступовости в розвитку доктрини; 2) принцип послідовности; 3) принцип неприпустимости тлумачення на основі нижчих [супроти Конституції] правових актів; 4) принцип тлумачення [Конституції] згідно з нормами міжнародного права та права Европейського Союзу; 5) принцип використання різних методів тлумачення Конституції.

Першим є принцип поступовости у розвитку доктрини. Це означає, що офіційна конституційна доктрина формується не одномоментно, а «від справи до справи», збагачуючи й доповнюючи собою елементи, розкриті в попередніх судових справах. Тобто нова доктрина завжди витворюється на основі вже наявної доктрини. Цей процес є безперервним і ніколи повністю не завершується. Адже необхідність у розкритті нових аспектів конституційно-правового реґулювання, яких не було розгорнуто у справах Суду раніше, існує постійно2. Виникнувши спочатку як тлумачення Конституції у вузькому сенсі, офіційна конституційна доктрина згодом стає все розвиненішою не лише завдяки роз’ясненням первісного тексту Конституції, але й на власній креативній основі. Вираз: «росте як кораловий риф», тобто шар за шаром ідеально пасує для зображення розвитку офіційної конституційної доктрини.

Мірою формування нових положень офіційної конституційної доктрини поступово розкривається все розмаїття і повнота правового реґулювання, закріпленого Конституцією3. Як рішуче висловився із цього приводу Чарлз Г’юз, «ми живемо під Конституцією, яка є тим, чим вона проявляє себе у свідомості суддів». Тобто Конституція може існувати лише за умови постійного розвитку офіційної конституційної доктрини.

Тут можна навести приклад того, як офіційна конституційна доктрина вплинула на визначення місця міжнародного права у правовій системі Литви. Зокрема, стаття 135 (1) Конституції згадує про міжнародне право лише в контексті визначення напрямку зовнішньої політики Литви. У ній стверджується, що «у втіленні [своєї] зовнішньої політики Литовська Республіка повинна дотримуватися загальновизнаних принципів і норм міжнародного права». Однак у Постанові Конституційного Суду від 9 грудня 1998 року з приводу застосування смертної кари, Суд, спираючись на загальне тлумачення конституційних принципів щодо відкритого суспільства і верховенства права, визнав, що Литовська держава не може застосовувати до своїх громадян правові стандарти, які суттєво відрізнялися б від чинних у міжнародному праві4.

Тож Конституційний Суд не лише розширено інтерпретував наявні конституційні положення, але й визнав особливу роль міжнародного права як втілення мінімального національного стандарту у сфері захисту прав людини. Відтоді стаття 135 (1) Конституції тлумачиться як положення, що закріплює конституційний принцип pacta sunt servanda [угоди необхідно дотримуватися. – лат.], який вимагає сумлінного дотримання зобов’язань, які прийняла на себе Литовська Республіка відповідно до вимог міжнародного права або згідно з чинними міжнародними договорами.

Окрім того, у Постанові від 24 січня 2014 року про конституційність конституційних поправок Конституційний Суд дійшов висновку про те, що Конституція не дозволяє внесення змін до Конституції, які суперечили б міжнародним зобов’язанням Литовської Республіки, а також принципу pacta sunt servanda доти, доки зазначені зобов’язання зберігатимуть чинність із погляду вимог міжнародного права.

Іншим прикладом поступовости в розвитку офіційної конституційної доктрини Литви може бути процес вироблення конституційних правил щодо процедури референдуму. У Постанові від 22 липня 1994 року Конституційний Суд зазначив, що зобов’язання національного парламенту щодо скликання референдуму не можуть підлягати будь-яким додатковим умовам чи рішенням, якщо їх не було передбачено Конституцією. Бо інакше вищу суверенну владу нації слід було б визнати обмеженою.

Повертаючись до цієї доктрини через двадцять років (див. Постанову Конституційного Суду від 11 липня 2014 року), Конституційний Суд зазначив, що її зміст не можна тлумачити поза контекстом, який створюють інші положення Конституції або який склався за час еволюції офіційної конституційної доктрини після прийняття Постанови Суду від 11 липня 1994 року.

Конституційний Суд також наголосив, що вимогу щодо дотримання норм Конституції при проведенні референдуму не слід тлумачити як додаткову умову, якої не було від самого початку передбачено Конституцією.

Конституція є зобов’язувальною для всіх, зокрема й до всієї литовської нації. Тому положення Конституції не можна тлумачити як такі, що дозволяють нації встановлювати через референдум нові норми, які не відповідають чинній Конституції. Тим самим Конституційний Суд наголосив, що з принципу верховенства Конституції випливає неможливість винесення на референдум будь-яких питань, постановка яких суперечить процесуальним або іншим істотним правовим вимогам, закріпленим Конституцією. Цього правила слід дотримуватися навіть у випадку, коли ці вимоги не є вираженими expressis verbis [в очевидній формі. – лат.].

Конституційний Суд також наголосив важливість розкриття в законі тих конституційних вимог до змісту і форми питань, що їх зазвичай виносять на референдум. Ідеться, зокрема, про вимогу того, щоб формулу референдуму було сформульовано ясно, однозначно, щоб вона не вводила в оману і не приховувала в собі відразу декілька пов’язаних питань. Конституційний Суд наголосив, що обмеження, передбачені на випадок спроб внесення змін до положень, які становлять ядро Конституції; передбачають модифікацію конституційно закріпленої ідентичности Литовської держави або впливають на стан цілісности і єдности Конституції, мають зберігати чинність у випадку спроби внесення змін до Конституції через референдум.

Принцип поступовости в еволюції офіційної конституційної доктрини і Конституції загалом іноді породжує стурбованість щодо того, що Конституційний Суд може стати ніби «володарем Конституції». Із цього приводу варто звернути увагу на те, що офіційна конституційна доктрина є зобов’язувальною також і щодо самого Конституційного Суду.

Невипадково Конституційний Суд не раз наголошував, що його правові позиції, розглянуті з погляду ratio decidendi [причини рішення. – лат.], створюють реальний прецедент5.

Своєю чергою, Конституційний Суд зобов’язаний дотримуватися встановлених ним самим прецедентів і офіційної конституційної доктрини з метою забезпечення послідовности і нерозривности конституційного процесу, уникнення в ньому розбіжностей, а також для досягнення стану прогнозованости судових рішень6.

Тож принцип послідовности у розвитку офіційної конституційної доктрини слід вважати другим основоположним принципом її формування. Слід зазначити, що послідовність є основною рисою конституційного судочинства в умовах консолідованої демократії. Хоча виправлення офіційної конституційної доктрини належить до компетенції Конституційного Суду, для забезпечення правової визначености Суд сформулював на цей випадок відповідні положення, які обмежують Суд.

Це означає, що прероґативу Конституційного Суду переосмислювати й виправляти офіційну конституційну доктрину зарезервовано лише для виняткових випадків, тобто коли це справді об’єктивно необхідно. Така необхідність може виникнути в ситуації захисту прав людини або інших цінностей, закріплених у Конституції, а також у випадку необхідности розширити межі конституційного контролю задля досягнення мети конституційного судочинства.

Як приклад виправлення офіційної конституційної доктрини можна назвати справу про тлумачення принципу рівности всіх осіб перед законом. У Постанові від 8 листопада 1993 року Конституційний Суд використав суто формальний підхід, постановивши, що цей принцип застосовний лише до фізичних осіб. Конституційний Суд стверджував, що стаття 29 Конституції, в якій встановлено цей принцип, міститься в Розділі II Конституції під назвою «Людина і держава». Тож поняття «особи» у цьому контексті слід сприймати як синонім поняття «людини».

На цій підставі у справі про забезпечення принципу рівности політичних партій і громадських політичних рухів Конституційний Суд не знайшов законних підстав для розширеного тлумачення поняття «особа». Таку позицію Суду було виправлено через два з половиною роки в Постанові Суду від 28 лютого 1996 року, в якій Конституційний Суд, беручи до уваги те, що принцип рівности осіб перед законом пов’язано з іншими конституційними принципами і положеннями, дійшов переконання в тому, що він стосується не лише фізичних, а й юридичних осіб. Адже юридичними особами є, як правило, асоціяції фізичних осіб. Нове розуміння принципу рівности дало змогу ефективно захищати права юридичних осіб у справах про дискримінацію.

Однак, як уже було згадано, виправлення офіційної конституційної доктрини слід уважати все-таки за виняток із загального правила. Такий обмежувальний підхід необхідний іще й тому, що чинна офіційна доктрина становить цілісну систему, у якій зміна будь-якої окремої частини обов’язково впливатиме на ціле. Саме тому Конституційний Суд визначив ті конкретні випадки, коли виправлення офіційної конституційної доктрини вважається неприпустимим.

Зокрема, конституційно невиправданим було б виправляти офіційну конституційну доктрину у випадку, коли це змінювало б систему цінностей Конституції або заперечувало б її внутрішню єдність, звужувало ґарантії верховенства Конституції у правовій системі, підривало конституційні права і свободи людини або деформувало конституційний принцип розділення влад7.

Скажімо, після того як Европейський суд з прав людини (далі – ЕСПЛ) виніс рішення у справі Paksas v. Lithuania, Конституційний Суд відмовився змінити офіційну доктрину щодо заборони балотуватися на виборах до Сейму особам, раніше відстороненим від посад через імпічмент за грубе порушення Конституції та присяги. Суд постановив, що такі особи не можуть присягати Литовській Республіці як представники нації. З огляду на цю невідповідність зобов’язань Литовської Республіки за Европейською Конвенцією з прав людини засадам конституційного реґулювання, Конституційний Суд дійшов висновку про те, що цю невідповідність можна було б подолати лише через внесення змін до Конституції.

Говорячи про винятковість ситуації щодо внесення виправлень до офіційної конституційної доктрини, слід наголосити, що Конституційний Суд є правовим, а не політичним органом. Це означає, що його прецеденти мають бути передбачувані. На цій підставі внесення змін до офіційної конституційної доктрини не може пояснюватися такими випадковими чинниками, як зміна персонального складу Конституційного Суду8, політична доцільність або зміна тонусу громадської думки.

Інакше офіційна конституційна доктрина, та й сама Конституція, опинилися б під загрозою. Слід зазначити, що така послідовність у розвитку офіційної конституційної доктрини разом із судовим самообмеженням щодо її виправлень, сприяють тому, що всі випадки тлумачення Конституції разом із рішеннями, ухваленими на їх основі, не є довільними – спровокованими індивідуальними позиціями, емоціями або іншими політичними чинниками. Чітке дотримання принципу послідовности є захистом від спроб політичного тиску на Конституційний Суд.

Третій принцип розвитку офіційної конституційної доктрини вимагає, щоб тлумачення Конституції випливало безпосередньо з логіки Конституції, тобто із взаємозв’язку її внутрішніх норм і принципів, а не із наявних законів або підзаконних нормативних актів9. Із погляду конституційного права, не Конституцію слід тлумачити на основі законів, а закони слід тлумачити на основі Конституції. Тільки такий підхід дає змогу оцінити закон із погляду його відповідности Конституції як вищій ланці в піраміді правової системи10.

 

Принципи правової держави формуються зі студентської лави. Cвітлина: Flickr, користувач wfulawschool. 

У цьому контексті постає питання про роль міжнародного права в процесі офіційного конституційного тлумачення. Відповідно до офіційної конституційної доктрини, ратифіковані в належний спосіб міжнародні договори набувають у Республіці юридичної сили закону. Однак правова природа обов’язкових міжнародних норм не є повністю адекватною природі внутрішніх законодавчих актів країни.

Четвертий конституційний принцип поваги до міжнародного права (pacta sunt servanda), а також принцип відкритого, справедливого і гармонійного суспільства разом із геополітичною орієнтацією Литовської держави є справжнім мостом між Конституцією і міжнародним правом. Саме вони забезпечують відкритість Конституції до системи міжнародного права. Тобто у справах конституційного правосуддя відповідні міжнародно-правові норми та положення є суттєво значущішими, ніж звичайні обставини, що випливають із контексту.

Можна стверджувати, що розглянуті тут конституційні принципи становлять важливу частину литовської конституційної традиції, адже саме вони відповідають за конституційну презумпцію сумісности міжнародного права і права Европейського Союзу з Конституцією Литви. Ця сумісність підтверджується також доктриною, викладеною в Постанові Конституційного Суду від 24 січня 2014 року щодо неприпустимости внесення неконституційних змін до Конституції. У ній Конституційний Суд зазначив, що Конституція не дозволяє вносити зміни до Конституції доти, доки вони суперечитимуть міжнародним зобов’язанням Литовської Республіки. Тобто Литва може відмовитися від своїх зобов’язань лише в порядку, передбаченому нормами міжнародного права.

Конституційна презумпція відповідности міжнародного права і права ЕС Конституції тягне за собою обов’язок Суду звертати увагу (при тлумаченні Конституції) на міжнародний та европейський правові контексти. Тому четвертим принципом розвитку офіційної конституційної доктрини є принцип тлумачення Конституції згідно з нормами міжнародного права та права Европейського Союзу. Цей принцип означає необхідність тлумачити положення Конституції так, щоб їхній зміст не суперечив відповідним міжнародним та европейським правовим нормам. Звідси ж випливає необхідність приділяти увагу міжнародному й европейському судовому прецеденту (прецедентному праву ЕСПЛ і Суду Европейського Союзу). Всюди, де виникає можливість декількох версій тлумачення, Суд має обирати ту версію, яка найбільшою мірою відповідає міжнародним та европейським правовим нормам.

Юрисдикція Конституційного Суду вимагає того, щоб у випадку, коли офіційна конституційна доктрина з конкретного питання виявиться недостатньо розвиненою (такими нині є концепція родини, а також стандарти захисту державної таємниці), Конституційний Суд запозичував необхідні підходи з міжнародного чи европейського права. Інакше кажучи, міжнародне та европейське право мають слугувати джерелом натхнення в процесі формування та розвитку офіційної конституційної доктрини. При цьому національне конституційне право може доповнюватися елементами, запозиченими з міжнародного та европейського права.

Із другого боку, не виникає жодних сумнівів у тому, що принцип поступовости в тлумаченні Конституції не є абсолютним. Зокрема, застосування цього принципу не повинно загрожувати верховенству Конституції. Саме тому цей принцип не можна застосовувати у випадках, коли це загрожує відмовою від основоположних конституційних цінностей або стандартів захисту прав людини, якщо ці цінності й стандарти вищі за міжнародні або европейські зразки.

П’ятим принципом розвитку офіційної конституційної доктрини є принцип одночасного використання різних методів тлумачення Конституції. Конституційний Суд не раз зазначав, що характер Конституції як цілісного акту, що забезпечує керівні принципи для всієї правової системи, вимагає того, щоб Конституцію тлумачили не лише буквально, тобто шляхом лінґвістичного (вербального) підходу. При тлумаченні Конституції слід використовувати й інші методи, в тому числі системний, логічний, телеологічний, історичний, порівняльний тощо11. Зрозуміло, що всі вони є запозиченнями з юридичної науки.

Під час застосування порівняльного методу Конституційний Суд аналізує практику конституційних судів інших країн, яка може стати джерелом кращого розуміння ідейного спрямування, змісту і форми існування конкретних конституційних положень. На рішення іноземних конституційних судів корисно покликатися також із метою розширення ситуаційного контексту, посилення обраної лінії обґрунтування. Наприклад, у справі про зміст конституційної «концепції родини» Конституційний Суд спирався на прецедентне право органів конституційної юрисдикції Хорватії, Чехії, Франції, Угорщини, Німеччини та Словенії, де поняття родини визначається з урахуванням можливости існування її різноманітних форм, чинника історичного часу, а також демографічних, економічних та інших соціяльних чинників.

Історичний метод дає можливість розглянути сам процес конституційного реґулювання і визначити його тенденції. Наприклад, однією з традицій, яка випливала з першої демократичної Конституції Литовської Республіки 1922 року, була заборона подвійного громадянства.

Своєю чергою, системний метод є, серед інших, мабуть, найважливішим. Його значущість випливає зі сприйняття Конституції як єдиного нормативного цілого, до складу якого входять очевидно й неочевидно артикульовані нормативні правові постулати.

Цілісне застосування широкого спектру методів тлумачення Конституції є необхідним для вирівнювання дисбалансу конституційних положень, створення умов для реалізації цілей Конституції як різновиду соціяльного контракту, забезпечення безальтернативности у сприйнятті конституційного тексту.

Щодо цього можна навести приклад, який стосується членства Литовської Республіки в системах колективної безпеки. 2011 року група литовських парламентарів, налаштованих проти НАТО, подала петицію, в якій стверджувалося, що окремі положення закону Республіки про міжнародні операції, навчання та інші форми військової співпраці Литви в рамках системи колективної безпеки НАТО не відповідають положенням її ж Конституції.

Оскільки в статті 137 Конституції стверджувалося, що на території Литовської Республіки не може бути розміщено іноземних військових баз, положення литовського закону щодо можливости розміщення в Литві військ союзників було оцінено як таке, що порушує конституційні норми. Заявники спиралися на буквальне тлумачення Конституції, яке могло означати і відмову від іноземної допомоги у випадку зовнішньої аґресії [проти країни]. У Постанові від 15 березня 2011 року Конституційний Суд застосував системний метод тлумачення конституційної заборони на розташування іноземних військових баз у контексті потреб забезпечення незалежности і безпеки Литовської держави.

Суд постановив, що конституційну заборону на розташування іноземних військових баз на території Литовської Республіки треба розуміти як таку, що не поширюється на військові бази, створені та контрольовані Литовською Республікою спільно з її союзниками. Інакше кажучи, цю заборону слід розуміти як спрямовану винятково на захист Литви, її демократичної системи та інших конституційних цінностей. Це означало, що Конституція насправді дозволяє розташування військових сил НАТО в Литовській Республіці.

Системне тлумачення Конституції в цій справі не дало перетворити литовську Конституцію, за влучним висловом судді Верховного Суду США Роберта Джексона, на «самогубну угоду».

Помітною справою в аспекті застосування різних методів тлумачення Конституції стала й справа про заборону смертної кари. Суд розглянув справу 1998 року. Із формального погляду, Конституційний Суд міг вирішити, що Конституція не забороняє смертної кари, оскільки її не згадано в тексті Конституції. Окрім того, Литва на той час іще не приєдналася до Протоколу № 6 до Европейської конвенції з прав людини, який забороняє застосування смертної кари. Однак Конституційний Суд, як видно з його арґументації, скористався підходом, заснованим на повазі до органічних невідчужуваних прав людини, а також на відкритості Конституції до загальної тенденції гуманізації кримінального права.

Конституційний Суд підкреслив, що при ухваленні рішення щодо конституційности смертної кари необхідно враховувати, що Конституція є цілісним актом, який консолідує в собі захист прав людини одночасно в багатьох аспектах. На думку Конституційного Суду, важливо було також оцінити відповідні тенденції у ставленні міжнародної спільноти до смертної кари, проаналізувати міжнародні зобов’язання Литовської Республіки, а також досвід історичного розвитку Литви у використанні цієї санкції в кримінальному праві. Було встановлено, що законність смертної кари необхідно вивчити відразу в декількох аспектах.

Застосовуючи історичний метод, Конституційний Суд розглянув правове реґулювання смертної кари, починаючи від Великого князівства Литовського XVI століття і дотепер. Суд дійшов висновку, що навіть первісне правове реґулювання смертної кари містило низку обмежень щодо її застосування. Таке ставлення тривало до початку ХХ століття, коли смертну кару також розглядали як неприйнятну за відсутности екстраординарних обставин.

Використовуючи системний метод, Конституційний Суд звернув увагу на ті конституційні положення, які визнають вроджену природу прав людини, зокрема, права на життя, заборони катування або нелюдського чи такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання. Конституційний Суд зазначив, що смертна кара уриває людське життя, після чого не виникає жодної можливости виправити судову помилку, якщо особу було засуджено несправедливо. Також було встановлено, що смертна кара позбавляє засудженого людської гідности, адже держава у цьому випадку ставиться до людини як до звичайного об’єкта, що підлягає вилученню із людської спільноти.

Системний метод створив передумови й для того, щоб Конституційний Суд звернув увагу на розвиток міжнародних стандартів у сфері захисту прав людини і, зокрема, на появу европейських стандартів щодо неприйнятности смертної кари. Чинячи так, Конституційний Суд спирався на прагнення Литви до створення відкритого, справедливого і гармонійного суспільства та держави на основі верховенства права, про що йдеться в Преамбулі Конституції. Суд також спирався на конституційні положення, що охоплюють зобов’язання Литви дотримуватися норм і принципів міжнародного права.

Після розгляду відповідних міжнародних договорів та інших юридичних документів «м’якого» впливу, що їх прийняли Генеральна Асамблея ООН, Рада Европи та Европейський парламент, Конституційний Суд дійшов висновку про те, що відмову від смертної кари в Европі все частіше розглядають як загальновизнану норму права. І хоча на той момент Литва була однією з п’яти держав Ради Европи, які не підписали Протокол № 6 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про заборону смертної кари, спираючись на порівняльний метод, Конституційний Суд визнав наявність «очевидної тенденції» в кримінальному праві европейських країн, спрямованої на загальну гуманізацію права.

Тож застосування широкого спектру методів тлумачення Конституції дало змогу Конституційному Судові знайти арґументи на користь визнання неконституційности покарання, яке не має «жодної мети в цивілізованому суспільстві, контрольованому верховенством права і повагою до прав людини»12.

Висновки

Обговорювані принципи розвитку офіційної конституційної доктрини доводять, що офіційне тлумачення Конституції має спільні риси з науковим правовим аналізом і перебуває під його впливом. В обох випадках використовуються аналогічні методи, офіційне тлумачення Конституції вочевидь підживлюють наявні наукові правові позиції тощо.

Офіційна юридична доктрина є цінним джерелом визначення тенденцій правового реґулювання в конкретних галузях права. Наявний взаємозв’язок між офіційною конституційною доктриною і науковою правовою доктриною пояснюється й тим, що частина суддів Конституційного Суду походить із академічного середовища. Відтак академічна правова доктрина забезпечує корисний коґнітивний контекст у руслі тих наукових підходів, що сприяють розв’язанню проблем конституційного правосуддя. Висновки правової науки прямо або опосередковано віддзеркалюються в конституційній юриспруденції. Своєю чергою, конституційна юриспруденція є джерелом для вироблення наукових позицій у сфері права.

Проте є очевидні розбіжності між офіційною конституційною доктриною, з одного боку, і правовою доктриною академічної спільноти – із другого. Адже офіційну конституційну доктрину формує спеціяльний орган, право і обов’язок якого офіційно тлумачити Конституцію випливають із вимог самої Конституції. Ця доктрина залишається частиною конституційної правової реальности і є обов’язковою для всіх чинних у сфері права суб’єктів. При цьому суб’єкт, що офіційно тлумачить Конституцію, також зв’язаний офіційною конституційною доктриною, а тому повинен дотримуватися принципів її поступового і послідовного розвитку.

Що ж стосується академічної правової доктрини, то вона може бути різноманітною. Очевидно й те, що чим більша кількість принципових моментів офіційної конституційної доктрини відповідає уявленням і висновкам, які панують у правовій науці, тим переконливішою є офіційна конституційна доктрина і тим краще її сприймають наукова спільнота і суспільство загалом.

Наостанок хочу наголосити, що суворе дотримання принципів поступового і послідовного розвитку офіційної конституційної доктрини є ключовою передумовою забезпечення сталости Конституції, ефективної діяльности Конституційного Суду як її ґаранта, верховенства права загалом. Водночас усе це є суттєвою ґарантією того, щоб Конституційний Суд у своїй діяльності й надалі був незалежним від політичних пертурбацій, тиску з боку громадськости або впливів інших суб’єктивних чинників.

Незалежне тлумачення Конституції, яке функціонує на основі визнання її верховенства, пріоритету духовної суті права над його буквою, динамічне тлумачення Конституції разом із дотриманням міжнародних зобов’язань покликано забезпечити таке сприйняття конституційного права, яке протистоїть руйнівним процесам у сфері державности й ґарантує европейську, демократичну і конституційну ідентичність Литовської держави.

Dainius Žalimas, «The Official Constitutional Doctrine: Concept, Significance and the Main Principles of Development». З англійської переклав Віталій Конкін. Наукове редаґування Всеволода Речицького.

Читайте також:   Всеволод Речицький. Чи може існувати в Україні офіційна конституційна доктрина?
  • 1.Див.: Рішення Конституційного Суду Литовської Республіки від 20 вересня 2005 року, а також див.: Постанова Конституційного Суду Литовської Республіки від 5 вересня 2012 року
  • 2.Див.: Постанова Конституційного Суду Литовської Республіки від 28 березня 2006 року.
  • 3.Див.: Постанова Конституційного Суду Литовської Республіки від 28 березня 2006 року та 11 липня 2014 року
  • 4.Див.: Постанова Конституційного Суду Литовської Республіки від 9 грудня 1998 року
  • 5.Див.: Постанова Конституційного Суду Литовської Республіки від 22 жовтня 2007 року, а також від 10 грудня 2012 року
  • 6.Див.: Постанова Конституційного Суду Литовської республіки від 28 березня 2006 року, Рішення Конституційного Суду Литовської республіки від 21 листопада 2006 року, Постанова Конституційного Суду Литовської республіки від 22 жовтня 2007 року та 5 вересня 2012 року, а також Рішення Конституційного Суду Литовської республіки від 13 березня 2013 року
  • 7.Див.: Постанова Конституційного Суду Литовської Республіки від 28 березня 2006 року та від 5 вересня 2012 року
  • 8.Там само
  • 9.Див.: Постанова Конституційного Суду Литовської Республіки від 12 липня 2001 року
  • 10.Див.: V. Sinkevičius, «Konstitucijos interpretavimo principai ir ribos» [Принципи і обмеження в тлумаченні Конституції], Jurisprudencija, 2005, vol. 67 (59), 7–19.
  • 11.Див.: Постанова Конституційного Суду Литовської Республіки від 25 травня 2004 року
  • 12.Див. електронний ресурс: http://www.coe.int/t/dghl/standardsetting/hrpolicy/Others_issues/Death_P...
Переклад: 
Віталій Конкін
Друкувати