Друкувати
П'ятниця, 21 вересня 2018 - 09:48

Джерело: Часопис «Критика», Рік XVIII, число 3-4 (197-198), сторінки 4-8

Наш історик, наша епоха: Іван Лисяк-Рудницький

Листопад 2014

Тридцять років тому, 25 квітня 1984 року, я втратив близького приятеля й ментора, професора Івана Лисяка-Рудницького. Я бачився з ним за день чи два до його смерти: він лежав у шпиталі Альбертського університету після серцевого нападу, але здавалося, що його видужання не було під загрозою. Поруч із його ліжком лежала збірка стародавніх китайських оповідей. Він усе життя любив красне письменство. Східною літературою він зацікавився під впливом лекцій, які прослухав студентом у Берліні під час війни. Він часто розповідав мені, що його професор сходознавства за формою читав лекції про східні деспотії, але за змістом виголошував критику нацистського режиму. На Іванову думку, цей випадок демонстрував різницю між націонал-соціялістичним і комуністичним тоталітаризмами. Такі езопівські лекції були би неможливі в університетах за сталінського режиму; у Радянському Союзі простір для інтелектуальної свободи був значно обмеженіший.

У шпиталі ми розмовляли про два незакінчених проєкти. Я пообіцяв перебрати на себе їх виконання, якщо з ним щось станеться. Жодної з цих обіцянок я не виконав. Першою обіцянкою було те, що я завершу велику збірку автобіографічних творів Михайла Драгоманова в перекладі англійською. Вибір текстів до перекладу зробив Іван. Моє завдання було доволі «просте»: простежити ретельність перекладу. Ця схема була нашим звичним розподілом праці. Я і тепер маю всі ті тексти. Хоча в редаґуванні перекладу було зроблено багато поступу, я відійшов від проєкту через власну дослідницьку роботу й публікації. Можливо, я ще зможу відплатити свій борг моєму приятелеві, а також Драгоманову, який був великим українським політичним теоретиком. Мене й Івана поєднувала висока пошана до Драгоманова, його надзвичайно раціональної та прагматичної, але водночас принципової арґументації; його деталізованого викладу власних ідей і глибокої обізнаности в провідній світовій науковій думці. Твори Драгоманова й донині є інтелектуально свіжими та політично актуальними.

Другою обіцянкою, якої я не виконав, був пошук коштів на заснування катедри української історії в Альбертському університеті. Жоден із нас не спромігся зробити щось у цьому напрямі. Нам обом бракувало необхідних для такого завдання політичного хисту й внутрішньої мотивації.

Іванові на час його смерти ще не виповнилося 65 років. Допоки стався серцевий напад, здавалося, що з ним було все гаразд. Буквально за декілька днів до нападу Іван та його дружина Олександра Черненко були присутні в Православній Церкві на урочистостях, що їх ми з дружиною організували з нагоди хрещення нашого сина Михайла. Іван був у веселому настрої і побажав нам трьом усього найкращого ...

Друкувати