Друкувати
Субота, 20 жовтня 2018 - 03:03

Джерело: Часопис «Критика», Рік ІV, Число 10 (36), сторінки 17-20

На периферії вселюдськості

Жовтень 2000

Книжки, що згадані в цьому есеї:

Eva Kuryluk. Wiedeńska apokalipsa. – Warszawa, W.A.B., 1999.

Українсько-австрійські культурні взаємини другої половини XIX – початку XX століття. – Київ–Чернівці, 1999.

Леопольд фон Захер-Мазох. Вибрані твори. – Львів, 1999.

Томас Бернгард. Старі майстри. Комедія. Елізабет II. Катма комедії. – Івано-Франківськ, 1999.

Петер Гандке. Жінка-шульга. – Київ, 1999.

Здається, будь-який вітчизняний інтеліґент завжди міг щось сказати про австрійську культуру: принаймні, згадати одне-два імені, що раз по раз оббивалися йому об вуха в широкій університетській аудиторії; а вже коли йому вдавалося вичавити із себе кілька слів про той чи той мистецький напрям на кшталт найширшого у потрактуванні експресіонізму чи геть вузького бідермайєра, він негайно отримував марку непересічного знавця.

Треба сказати, що австрійська культура ніколи не подобалася радянським ідеологам: будучи надто універсальною за своєю суттю, вона відверто симпатизувала загальнолюдським цінностям, а ще й нагадувала про добу, коли в її складі – може, й не геть як у Бога за дверима, проте доволі сито – жив один із радянських реґіонів під назвою Галичина. У часи, коли всі мусили, скриплячи піском на зубах, пережовувати радянську «класику», ім’я Кафки звучало ніби якесь заклинання, магічне, але – ніде правди діти! – небезпечне. Тепер на місце колишньої зневаги прийшли голосні дифірамби. Звісно, це хіба що підкреслює вже давно визнану вартість австрійської культури, та й неславити в нас в усі часи вміли краще, то хай хоч трохи похвалять! Та чи, бува, не куримо ми фіміам австрійській культурі задля того, щоби приховати глибинне нерозуміння її генези та розвитку (не кажучи вже про специфіку)?

1.

Австрійська культура позначена рідкісним, напрочуд гармонійним поєднанням реґіональних і столичних чинників, яке складалося століттями. Просякаючи свіжими віяннями з окраїн, вона щоразу переростала рамці будь-яких напрямів і течій, що чітко виділяються, скажімо, в культурі німецькій, а вона, як-не-як, розвивалася зовсім поряд. Лише згадавши той факт, що австрійська культура починалась як реґіональна (на противагу до великонімецької), можна зрозуміти, чому про неї рівною мірою може говорити і галичанин, і поляк, і гебрей, і румун, аж ніяк не відбираючи першості в автентичного австріяка. «Суть Австрії – не центр, а периферія», – навіть казав один із героїв Йозефа Рота й навряд чи перебільшував. Але тут ми ніби зазирнули на зворотний бік медалі, який можна назвати універсалізмом австрійської культури ...

Друкувати