Друкувати
Середа, 26 вересня 2018 - 18:08

Джерело: Часопис «Критика», Рік XVІ, Число 5 (175), сторінки 27-28

Мирон, або Похвала методові

Серпень 2014

Мирон Петровский. Биобиблиография. Сост. Ю. Веретенникова. Под ред. С. Захаркина и А. Пучкова, Киев: Издательский дом А+С, 2007, 84 с.; 1 л. портрет.

Маленька біла книжка: всього 295 позицій бібліографії, від дебютної книжки 1960 року «Корней Чуковский» до статтей, опублікованих 2007 року, – разом з інтерв’ю та працями публікатора й укладача. «Моя біографія довга, а бібліографія коротка та бідна», – каже Мирон Петровський, і за цією сумною іронією – двадцять років, коли він не міг видати жодної книжки, близько сорока незреалізованих заявок. «А кожна заявка – це пророблений матеріял, вибудувана концепція, накидані фраґменти <...> я подумав, що міг би збагатити рідну літературу принципово новим жанром – книгою заявок». Ось одна з причин того, чому Петровський надає перевагу титулові «літератор» перед «письменником» (ще одна, мабуть, та сама, що й у Євґенія Шварца: «Сказати “я письменник” – усе одно, що сказати “я красень”»).

«Але за цей час, – веде далі Петровський, – я написав близько десятка книжок: про культурні контексти Маяковського, про совєтську наукову фантастику (між утопією і детективом), про структурну поетику цирку, про поетичне мислення Самуіла Маршака, книгу нарисів “Тільки один вірш” тощо. Всі ці книжки – з того часу, тож вони так і залишаться ненадрукованими».

Шляхи, якими не пішла доля – доля людини чи культури, – одна з улюблених тем XX століття, від О. Генрі до Борхеса і від Черчила до Тойнбі. Станіслав Лєм напівжартома (але тільки «напів»!) запропонував класифікацію геніїв, згідно з якою «геній I класу» – той, хто ніколи не вплине на розвиток науки чи літератури: вони вже пішли в іншому напрямку, і публікація запізнілих текстів нічого не може змінити.

Мирона Петровського, якому 8 травня 2012 року виповнилося 80 років, це, на щастя, стосується лише почасти. Те, що він усе-таки надрукував, по-перше, таки мало вплив: не лише на конкретні галузі літературознавства, а на сам спосіб розмислу (найперше розмислу про Київ). А по-друге, те, що робив і робить Петровський, неминуче пов’язано із місцем і часом – і можна лише здогадуватися, як і що в них змінилося б, якби друкована бібліографія науковця була ширшою.

Із такого погляду розрізнені публікації – різних років, із різних приводів і різними мовами – можна побачити як частини невідомого нам цілого: статті з журналу «Дошкольное воспитание» як розділи книжки «Дитяча література – велика і маленька»; замітку «Наукова фантастика – читво чи література?» із часопису «Смена» і рецензію на «Карту країни фантазій» Ґеорґія Ґурєвіча з «Нового мира» – як підступи до згаданої монографії про радянську НФ. Стаття «Коло цирку і навколо цирку» взагалі вийшла друком лише 2000 року в малодоступному виданні ...

Друкувати