Друкувати
Вівторок, 25 вересня 2018 - 11:42

Джерело: Часопис «Критика», Рік XIX, число 11–12 (217–218), сторінки 22-27

Музика у вогні. Консерваторія в окупованому Києві (19.09.1941–06.11.1943)

Травень 2016

Київ почали бомбити від першого дня нападу Гітлера на СРСР — 22 червня, і вже у липні 1941 року — з наближенням фронту до Києва — з міста евакуювали промислові підприємства та державні установи. Офіційної евакуації Київської консерваторії не було. Викладачі та студенти від’їжджали самостійно — як і куди могли. Географія «розсіювання» була широка: Свердловськ, Саратов, Уфа, Ташкент, Алма-Ата, Баку, Іркутськ. У Свердловську, де опинився директор консерваторії Абрам Луфер і зібралася більша частина киян, під одним дахом зі Свердловською консерваторією було поновлено роботу Київської.

Проте в Києві залишилися і студенти, і частина професури — ті, що з різних причин не змогли виїхати. Серед них — музикознавці Андрій Ольховський, Віктор Івановський, Онисія Шреєр-Ткаченко, син композитора Миколи Лисенка Остап, співа(ч)ки Марія Донець-Тессейр, Олександра Шперлінг, Микола Філімонов, флейтист Олександр Химиченко, хормейстери Петро Гончаров, дружина Григорія Верьовки Елеонора Скрипчинська та інші. Треба було якось виживати й рятувати — батьків, дітей, себе. Відтак було вирішено об’єднатися і продовжити заняття, тим більше, що це давало можливість вберегти студентів від примусового вислання на роботу до Німеччини. Попервах німці створювали видимість підтримки культурних інституцій (у  Києві працювали театри — зокрема, оперний, хорова капела, капела бандуристів). Проте труднощів, майже нездоланних, було чимало: будівля консерваторії згоріла, а з нею — інструменти, ноти, книжки.

Спогади очевидців дають змогу відтворити драматичні сторінки цього дворічного «стояння» київських музикантів. Насамперед — щоденник художниці Ірини Хорошунової (1913–1993), правнучки за матір’ю, Олександрою Маркевич, історика, етнографа, однокашника й приятеля Міхаіла Ґлінки — Миколи Андрійовича Маркевича.

Близька товаришка Онисії Шреєр-Ткаченко (1905–1985), Ірина Хорошунова після загибелі всіх рідних у ґестапо стала частиною її родини. Усі перипетії життя консерваторців, неймовірна складність їхнього існування, професійні та особисті проблеми стали її життям, події якого вона фіксувала у майже щоденних записах. Писала Ірина у старих шкільних зошитах, блокнотах — на будь-якому папері, який вдавалося дістати. Наприкінці 1980-х вона передрукувала щоденник на друкарській машинці й давала читати друзям. Одну з копій вона подарувала моїй мамі — музикознавиці Катерині Майбуровій, із якою товаришувала (текст цього примірника цитую у статті). Аналогічна копія нині зберігається у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (зокрема, записи 1941 року з деякими купюрами опублікував на власному сайті Інститут юдаїки).

Ми загалом уявляємо контекст життя в окупації, як і умови життя в окупованому Києві ...

Друкувати