Друкувати
Вівторок, 25 вересня 2018 - 09:57

Джерело: Часопис «Критика», Рік XVI, Число 4 (174), сторінки 12-15

Мус і примус українського вибору

Квітень 2012

Моя репліка в дискусії з Оксаною Форостиною буде не про «Esquire», а про його українських читачів і нечитачів – тобто читачів інших текстів. І не про мене як читача: цьому журналові я не читач, а про інше моє читво тут розповідати не місце. Говоритиму не про особистий досвід, а про колективний, тож замість лірики (точніше, після короткого ліричного відступу) вдамся до соціології. Мене цікавитимуть читацькі преференції спільноти носіїв української мови, що їх дискусія довкола чергового видання тільки російською показала, сказати б, не цілком україномовними. А потім із цього соціологічного аналізу я зроблю деякі публіцистичні висновки та пропозиції, доречність яких пояснюю тим, що й сам належу до цієї спільноти, тож вона мене цікавить не тільки як об’єкт дослідження.

Дискусія з Оксаною про належну реакцію україномовців на російську мову журналу «Esquire» зокрема й більшости продуктів на українському медійному ринку загалом стала можливою тому, що я беззастережно залічив опонентку до цієї спільноти, не припускаючи, що вона може бути не питомо україномовною, а вже в дорослому віці «наверненою». Звісно, її львівське походження відіграло в цьому (не)припущенні певну роль. Але не менш важливим був інший маркер – чиста, без слідів навчання й зусилля українська мова, котра, попри відомі приклади блискучого україномовлення вихідців з інших груп, таки спонукає сприймати її як знану від колиски. Зрештою, стаж чи пак біографічне походження україномовности не мають для мене великого значення. Як каже сама Оксана, «навернені» можуть бути не менш радикальними й послідовними у своїй україномовності, ніж «автентичні». До того ж цей двоподіл надто спрощує багатоманіття мовних біографій, багато з яких не тільки непослідовні, а й у кожен період життя поєднують різні преференції для різних ділянок, ясна річ, залежно від наявних можливостей. Зокрема, для обговорюваної теми важливо, що мова говоріння не конче збігається з мовою читання (та, ширше, медійного споживання), а в кожній із цих сфер людина може вживати водночас різних мов а чи рухатися від однієї до іншої. Для багатьох «наверненців» україномовність почалася з читання книжок або ж із перегляду серіялів: це дало й спонуку, й практику, щоби врешті почати українською говорити. А от у мене було навпаки ...

Друкувати