Друкувати
Вівторок, 23 жовтня 2018 - 19:52

Джерело: Часопис «Критика», Рік XIV, число 5–6 (151–152), сторінка 26

Міжнародна конференція «Станція Незалежність» до 90-річчя союзу Пілсудський–Петлюра

Червень 2010

З 12 по 14 травня 2010 року в Національному університеті «Києво-Могилянська Академія» проходила міжнародна конференція «Станція Незалежність», присвячена 90-річчю союзу Пілсудський–Петлюра. Її спільно зорганізували Центр польських та европейських студій Національного університету «Києво-Могилянська Академія», Посольство Республіки Польща в Україні, Український інститут національної пам’яті та Інститут історії НАН України.

Назва конференції відсилає до відомого вислову про Юзефа Пілсудського, який, бувши переконаним соціялістом і палким польським патріотом, у вирішальний момент зробив доленосний для поляків вибір: «зійшов із червоного трамваю на зупинці Незалежність». Відзначаючи річницю Варшавського договору, організатори конференції наголосили не лише історичні події – становлення польської та української державности, але й значення договору як символу порозуміння, досягнутого у надзвичайно складних обставинах. Він став дороговказом для наступних поколінь політичних і громадських діячів – архітекторів українсько-польського порозуміння.

На конференції з вітальним словом виступили віце-президент Національного університету «Києво-Могилянська Академія», проф. Володимир Моренець; Посол Республіки Польща в Україні Яцек Ключковський; заступник Голови Українського інституту національної пам’яті, проф. Владислав Верстюк. Вони наголосили потребу розширювати рамки нинішньої співпраці українських і польських істориків у вивченні подій, значущих для обох народів. Проф. Верстюк висловив побажання «відійти від висвітлення винятково конфліктів, а звернути увагу і на тісну співпрацю між українцями та поляками у минулому». Справді, буває так, що про давню, менш чи більш успішну співпрацю – у політичному, культурному, чи економічному вимірах – знаємо набагато менше, ніж про сутички. А нашарування стереотипів, накинутих іще за радянських часів, роблять спільні для обох націй сторінки національної історії і зовсім не адекватними. Явна недооцінка постаті Симона Петлюри чи значення Варшавського договору – тільки один із прикладів. «Наші історики та публіцисти, – сказав проф. Вальдемар Резмер, – досі не скористалися можливостями, які отримали після поразки радянської ідеології»: у Польщі, творячи їй противагу, вони занадто захопилися героїзацією історичних діячів, а в Україні досі помітно вплив, кажучи словами Петлюри, «червоноармійської ідеології».

Проф. Марек Корнат дослідив концепції східної політики Пілсудського у періоді між закінченням Першої світової війни та Ризьким договором (1918–1921). Станіслав Стемпєнь та Вальдемар Резмер проаналізували польські контексти постаті Петлюри: взаємини з поляками та висвітлення діяльности головного отамана у польській історіографії. Владислав Верстюк, спираючися на розсекречені документи Галузевого архіву Служби зовнішньої розвідки України, розповів про деталі таємної операції «Тютюн» проти генерала Юрія Тютюнника, внаслідок якої цей талановитий український військовий командир потрапив до рук чекістів. Ян Кенсік із Вроцлава описав діяльність киянина, пізнішого волинського воєводи Генрика Юзефського. Про іншого соратника Пілсудського, найвидатнішого діяча прометеїзму Тадеуша Голувка говорив Ян Яцек Бруський із Яґелонського університету. Серед міжвоєнних політичних діячів, які – попри жорстке політичне протистояння – шукали шляхи до порозуміння, були поляки-кияни, співтворці польської закордоної політики 1918–1921 років (про них говорила Олена Бетлій), і галичани –поляки та українці (доповіді Олега Павлишина, Олександра Зайцева та Олі Гнатюк). Повоєнним архітекторам українсько-польського порозуміння присвятили доповіді Леонід Зашкільняк («Єжи Ґедройць: від стереотипу до нової концепції»), Боґуміла Бердиховська («З Коломиї до Берліна. Богдан Осадчук у польсько-українському діялозі»), Микола Рябчук («Український андерґраунд і польська культура») та Андрій Павлишин («Яцек Куронь як речник польсько-українського примирення у середовищі польської опозиції»).

За ініціятиви Посольства Республіки Польща в Україні та Українського інституту національної пам’яті конференцію продовжено 17 та 18 травня у Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка та у Вінниці в Інституті підвищення кваліфікації учителів. До місцевих заходів долучилася частина учасників київської конференції (Владислав Верстюк, Тадеуш Кшонстек, Андрій Павлишин, Оля Гнатюк). Надзвичайно цікавими виявилися доповіді про місцевий контекст подій, що передували підписанню Варшавського договору чи були з ним безпосередньо пов’язані: про діяльність Кам’янець-Подільського університету під час української революції розповів його ректор проф. Олександр Завальнюк, про взаємини УНР і Польської Республіки в кам’янецький період Директорії – Віталій Лозовий. Як висвітлюють події цього періоду польські та українські підручники, дослідив Вадим Стецюк. Вінницькі науковці Леонід Філонов та Володимир Петренко зосередилися на подіях української революції, пов’язаних із їхнім містом, а ще один вінничанин, Олександр Неприцький із місцевого педагогічного університету, – на питаннях українсько-польської співпраці у галузі місцевого самоврядування.

Організатори конференції планують опублікувати її матеріяли ще цього року. Це буде книжка, яка вказуватиме на ширший контекст Варшавського договору, а також на його символічний вимір: у XX столітті ті з поляків, хто прагнув історичного примирення з українцями, охоче покликалися саме на цю подію, яка стала символом порозуміння заради державного інтересу, всупереч надто вже несприятливим обставинам.

Друкувати