Друкувати
П'ятниця, 21 вересня 2018 - 18:21

Джерело: Часопис «Критика», Рік XV, Число 11–12 (169–170), сторінки 2-6

Між молотом і ковадлом

Грудень 2011

Насамперед – такі собі неґативні пролегомени. Неґативні у тому сенсі, що я хочу сказати кілька слів не про тих, кого тут розглядатиму, а про тих, кого не розглядатиму.

Отже, я не розглядатиму ні Шевченка, ні Куліша, ні Драгоманова, ні Франка, ні Лесю Українку, ні взагалі нікого з національних батьків-засновників. Звучить трохи дивно: моя сьогоднішня тема – це, по суті, стосунки інтелектуалів із владою. Всі згадані були найважливішими інтелектуалами в історії України, і більшість із них то сварилася, то мирилася з владою, тобто мала з нею дуже цікаві для дослідника стосунки. А однак я їх не розглядаю. Чому? Тому що влада буває окупаційною і своєю. Своя ж буває кращою та гіршою. Відповідно до цього можна якось оцінювати і стосунки з нею. Але як оцінювати, коли вона не є ні своєю, ні окупаційною з погляду певної нації, бо й нації, яка претендувала би на власну державу, ще немає, зате вже є ті, хто цю націю намагається створити? Я не знаю (хоч і хотів би знати), як оцінювати, тому й не розглядаю.

Далі. Крім проблеми «інтелектуали-і-влада», є ще цікава проблема «інтелектуали-як-влада». Не в метафоричному, а в дослівному розумінні: якими правителями зазвичай виявляються інтелектуали? Біда однак у тім, що на українських прикладах тут особливо не розженешся. Власне, ми маємо лише один приклад у своїй історії – владу УНР. І приклад цей є більш ніж поганеньким, хоча інтелектуалами Грушевський із Винниченком були далеко не найгіршими. Щодо інших країв, то там зрідка траплялися винятки на зразок Марка Аврелія. Але, мабуть, найкращий виняток – це до- та післякомуністична Чехословаччина. Зіставляючи Масарика та Гавела з Винниченком і Грушевським, я навіть починаю схилятися до певної псевдонаукової гіпотези. А саме: можливо, у народів, наче у якихось піддослідних качок, теж відбувається імпринтинґ? Закарбувалося у колективній свідомості чехів і словаків, що президент-інтелектуал Масарик – це добро, ось вони й вибрали, коли трапилася нагода, президента-інтелектуала Гавела. І що цікаво: знову не прогадали. А в нашій свідомості закарбувалася втрата з вини інтелектуалів держави – ось ми їх більше й не вибираємо, аж докотилися до самого Януковича.

І на цьому магічному прізвищі можна нарешті перейти до теми розмови. Людину, яка наважується винести на публіку свої – хай навіть вельми розгублені – міркування про місце інтелектуала в загальному життєвому просторі так званого народу, хочеться запідозрити щонайменше у двох взаємопов’язаних гріхах. По-перше, можна подумати, ніби така людина сама претендує на роль інтелектуала. По-друге – що вона, претендуючи на роль інтелектуала, прагне якось вплинути на згаданий народ, кудись його повести за собою: наприклад, геть від Москви, поближче до Европи.

Отож, у моєму випадку – ні ...

Друкувати