Друкувати
Середа, 19 вересня 2018 - 13:41

Джерело: Часопис «Критика», Рік XXII, число 1–2 (243–244), сторінки 12-19

Метафора і метонімія Донбасу

Лютий 2018

Олексій Чупа, Казки мого бомбосховища: роман, Харків: КСД, 2015.

Володимир Рафєєнко, Мала книжка прощань: роман, Харків: Фабула, 2017.

 

В умовах воєнного конфлікту, що триває на Донбасі, суспільство приділяє посилену увагу цьому реґіонові, що, своєю чергою, дає шанс на переосмислення його ідентичности в різних площинах. Те, що віддавна викликало нерозуміння чи бажання подискутувати, тепер набуло очевидної актуальности. Справи Донбасу вже не сприймаються як суто реґіональні, їх ставлять у ширший геополітичний, культурний, історичний контексти. І цілком слушно, адже війна виявила гостроту низки роками не вирішуваних питань, що їх влада у певний спосіб замовчувала або симулювала. Донецька проблема стала найвиразнішим проявом ідентичнісної кризи, яку переживає посткомуністична Україна. Про цю кризу із занепокоєнням говорили українські інтелектуали, як-от Микола Рябчук у розвідці «Дві України. Реальні межі, віртуальні війни» (2003), Ярослав Грицак у книжці «Страсті за націоналізмом. Стара історія на новий лад» (2011), Оксана Забужко у книжці «І знов я влізаю в танк…» (2016) та інші автори, причому ще задовго до початку воєнного конфлікту. В останні роки нових арґументів фактично не додалося, хіба що загострилися старі. Скажімо, відверте обговорення стану внутрішньої роз’єднаности в актуальних умовах наражається не тільки на конструктивну, а й на деструктивну критику, оскільки його можна легко використати для очорнення образу України поза її кордонами. В реаліях гібридної інформаційної війни стало «загалом характерно подавати Україну як пасивний об’єкт, а не суб’єкт історії, – такого собі пішака на світовій шахівниці, безрадну жертву ґлобальних гравців» (Микола Рябчук, «Випробування війною», Zbruč, 29.08.2016). Із цією метою дуже активно використовують проблему Донбасу.

Так чи так, існує певне коло питань, довкола яких накопичилося чимало спекуляцій і які й сьогодні викликають досить гарячі дискусії та контроверсії. Серед них – коди культурної ідентичности мешканців реґіону. Специфіка Донбасу як реґіону в різні часи проявлялася по-різному. Його стереотипний образ пов’язано з найміцніше вкоріненим типом радянської цивілізації, що існувала в системі власноруч витворених мітів (міт про героїчну працю шахтарів – наріжний у цьому випадку). Однак після розпаду СРСР ця цивілізація, загалом зазнавши тотальної поразки, зберегла свою ідентичність у кількох специфічних анклавах, із яких Донбас є чи не найпоказовішим. Прикметна тенденція цих часів полягала в тому, що окремі території виявилися білими плямами на тлі суспільно-політичної трансформації початку 1990-х років; вони певною мірою самоізолювалися від загальних процесів ...

Друкувати