Друкувати
Четвер, 20 вересня 2018 - 17:50

Джерело: Часопис «Критика», Рік XXІ, число 1–2 (231–232), сторінки 28-33

Медія-досвід листування

Квітень 2017

Леся Українка. Листи: 1876–1897. Упорядкування Валентини Прокіп (Савчук), передмова Віри Агеєвої, Київ: Комора, 2016, 512 с.

Листування завжди є частиною цілісного смислового простору творчости митця і культурних вимірів доби. Водночас воно зберігає самостійність і самоцінність, адже є неповторним художнім явищем і специфічним мистецьким феноменом. За суттю воно і документальне, і суб’єктивне, і інтерсуб’єктивне, а це, з одного боку, зумовлює складність осмислення епістолярію загалом, а з другого — відкриває для сучасного читача розмаїті можливості його презентації. На жаль, досі домінує підхід до листів як до другорядного, допоміжного матеріялу — текстів, які дають можливість підтвердити ідеї дослідників щодо спрямування творчости і діяльности автора або авторки. Однак осмислення листування лише в контексті розвитку літератури обмежує продуктивніше розуміння епістолярію як унікальної практики комунікації. Вочевидь, віднаходження місця епістолярію у становленні саме комунікативних практик (винятково важливих для розвитку української культури та її самоідентифікації) минулого і позаминулого століть означає вихід за межі літературоцентризму в реконструюванні (і конструюванні) горизонтів культури.

Саме про цей аспект рецепції листування як ориґінальної і потужної медія-практики кінця ХІХ — початку ХХ століття спонукають згадати видані окремою книжкою листи Лесі Українки.

Доба письменниці, віддалена від нас на понад століття, — це час відмінних від теперішніх практик повсякденної комунікації та інших способів самопрезентацій. Проте і вона була позначена присутністю різних медій: писемної традиції, книжок, впливових друкованих газет та часописів, фотографій і новітніх технік зв’язку. Листування перебувало на перехресті становлення комунікативних практик, без розуміння особливостей яких годі зрозуміти і розвиток тогочасної культури, і витоки та особливості сучасної медія-культури.

Книжка «Леся Українка. Листи: 1876–1897» є першим томом із запланованого багатотомного листування письменниці. Публікацію позиціоновано передусім як таку, що вперше представляє листи без практикованих у радянських виданнях вилучень, зі збереженням авторського правопису і навіть таких особливостей, як виправлення та заміни. У «Слові від упорядника» Валентина Прокіп (Савчук) вказує на географічний обшир епістолярної спадщини Лесі Українки, адже її листи знайшли прихисток у багатьох містах не лише України, а й світу (Празі, Флоренції, Софії), а кількість адресатів лише найближчого кола нараховує понад шість десятків ...

Друкувати