Друкувати
П'ятниця, 21 вересня 2018 - 02:52

Джерело: Часопис «Критика», Рік XVІ, Число 11–12 (181–182), сторінки 2-3

Лібералізм без «Свободи»: у пошуках утраченої ідеї

Листопад 2012

За два роки до чергових президентських виборів політична ситуація в Україні дедалі більше нагадує передреволюційну осінь 2002 року. Опозиційні сили мають підтримку від більшости виборців, але позбавлені реального впливу на ухвалення державних рішень. Суспільство починає поступово виходити з багаторічної апатії та прагне змінити владу. Але протестна активність залишається дуже низькою. Водночас опозиція усвідомлює, що без активної суспільної підтримки марно сподіватися вільних і чесних президентських виборів у 2015 році, а отже, і перемоги на них. Тому новітні українські опозиціонери намагаються повторити шлях, яким пройшли їхні попередники десять років тому. Спробою втілити такі намаганя є протестна акція «Вставай, Україно!».

Однак відмінності у політичному контексті й ідеологічному наповненні протестних акцій не менш важливі. Очевидно, що рівень внутрішньої і зовнішньої легітимності Віктора Януковича є суттєво вищим від того, який мав 2002 року Леонід Кучма. Янукович також краще контролює інструменти примусу і підтримує згуртованість владної еліти завдяки Партії реґіонів. Натомість опозиція у майбутніх президентських перегонах не має чіткого фаворита (на кшталт Віктора Ющенка), який би переорієнтовував на себе ключових політичних і фінансових гравців. Однак головною особливістю опозиційної коаліції є розширення присутности у ній націоналістичних політиків, об’єднаних під прапором ВО «Свобода» (ВОС). Вони впливатимуть як на перспективи ненасильницького протесту, так і на змістовий складник опозиційної кампанії.

У затінку націоналістичних гасел

Співпраця поміркованих політиків із націоналістичними силами задля усунення авторитарного лідера має свої переваги. По-перше, формування ширшої антивладної коаліції допомагає у розв’язанні традиційної для опозиційних партій «проблеми координації» у проведенні колективних акцій. Саме «неґативні коаліції» ідеологічно відмінних сил, об’єднані прагненням змінити владу, були рушіями протестів, що стали відомі як «електоральні революції». Їхній успіх, кажуть дослідники цих явищ, не потребує спільної ідеологічної платформи, а лише схожого неприйняття чинної влади. 2004 року спільне прагнення усунути від влади Кучму та його оточення об’єднало соціялістів з націонал-демократами, і їхні програмні розбіжності стали тоді другорядними. Отож збереження єдности трьох партнерів по опозиції – ВОС, Батьківщини і УДАРу – та їхня домовленість щодо єдиного кандидата на президентських виборах 2015 року може потенційно сприяти успішній та мирній зміні владної еліти.

Залучення націоналістів до коаліції може запобігти і їхній дальшій радикалізації. Участь у коаліції з правоцентристами накладатиме на лідерів ВОС додаткову відповідальність перед політичними партнерами і відкриватиме нові кар’єрні перспективи, що спонукатиме до самообмежень і поміркованости ...

Друкувати