Друкувати
П'ятниця, 21 вересня 2018 - 15:37

Джерело: Часопис «Критика», Рік XXII, число 3–4 (245–246), сторінки 33-38

Lemberg, Lwów, Львів: міський текст Львова

Квітень 2018

Мабуть, у кожній літературі є свій головний міський текст, він не завжди столичний, але у літературному сенсі – найрозробленіший і найвідрефлектованіший. В українській літературі це, безумовно, текст Львова. Львів випереджає обидві столиці – і першу, і теперішню, і Харків, і Київ, не лише і не так словесною масою всього, що про нього вигадано, сказано й написано. За кількістю міських антологій, статтей і монографій, та й просто за наявністю усвідомлених міських метатекстів Львів тримає першість. Іншими словами, львівський текст переконливо осмислено як міський текст, і ми маємо справу не тільки з історією тексту, а й з історією концепту. Теперішній концепт, здається, визначається багатомовністю всередині одного міста й одного міського тексту і рефлексією на таку багатомовність, власне, тим, як багатомовність змінюється на одномовність і як це усвідомлюється всередині самого тексту.

Історія створення міського тексту безпосередньо випливає з міської історії: за минулі двісті років Львів був столицею провінції, спочатку австрійської (імперської, габсбурзької), потім польської, совєтської і, нарешті, української. Насправді все було ще складніше: у цій історії були моменти, коли під час Першої світової війни Львів окупувала російська армія, згодом, від 1915 року, він був знову австрійський, після розпаду обох імперій – недовго український (ЗУНР) і до 1939 року – польський. Ми маємо намір показати, як текст міста послідовно засвоював німецькі та польські концепти і як вони сьогодні трансформуються у текстах нової української літератури.

Багато що говорить про те, що текст Львова, принаймні в австрійській літературі, метонімічний щодо тексту Галичини. Тема Галичини стає актуальною між двома війнами. Галичина «очима австрійців» була окраїною імперії, «крайньою землею», і почасти із цим пов’язано її леґендарність. Вона була «нечуваною» як усі «крайні», прикордонні землі, у певному сенсі вона була Куканією – мітологічною землею, що «тече молоком і медом». У Музиля в «Людині без властивостей» обігрується це ім’я Галичини, він називає свою країну «Каканія», рушаючи від абревіятури «k-k» (kaiserlich-königlich), що передувала назвам усіх австрійських інституцій. Юрко Прохасько згодом продовжив цю гру і переклав Каканію як Цеканію (цісарсько-королівський, – ЦеКа, що дотепно передає державний сенс, але не передає куканського, леґендарного).

Літературні подорожі Галичиною перетворилися на жанр, і на початку 1990-х, коли австрійці стали якось концептуально оформлювати свій галицький сантимент, виходить антологія «Das reiche Land der armen Leute» («Багата країна бідних людей») ...

Друкувати