Друкувати
Середа, 19 вересня 2018 - 23:47

Джерело: Часопис «Критика», Рік V, Число 10 (48), сторінки 7-9

Ласкаво просимо до пустелі Реального

Жовтень 2001

Одвічна американська параноїдальна фантазія – людина, котра живе у маленькому ідилічному каліфорнійському містечку, споживацькому раю, раптом починає підозрювати, що світ, у якому вона живе, є підробкою, виставою, розіграною, щоби переконати її в тому, нібито вона перебуває в реальному світі, тоді як усі люди навколо є дійсними акторами та статистами у гігантському шоу*. Найостаннішим прикладом такої фантазії є фільм «Шоу Трумана» («The Truman Show», 1998) Пітера Вієра. Джим Керрі грає провінційного клерка, який поступово довідується, що він – герой цілодобового телешоу. Його містечко сконструйоване в гігантській студії, а за ним самим постійно стежать телекамери. Серед попередників Вієра варто згадати Філіпа Діка: герой його фільму «Час вивихнув суглоба» («Time Out of Joint», 1959), ведучи скромне існування у маленькому ідилічному каліфорнійському містечку, поступово дізнається, що все місто є підробкою, вигаданою для його задоволення... В основі обох фільмів лежить уявлення про пізній капіталістичний, споживацький каліфорнійський рай, який є, у самій своїй гіперреальності, певною мірою нереальним, безсутнісним, позбавленим матеріальної інерції.

Отже, річ не лише в тім, що Голлівуд розігрує подібність до реального життя, позбавлену ваги та інерції матеріальності. У пізньокапіталістичному споживацькому суспільстві саме «реальне соціальне життя» якось набуває ознак постановочної підробки, де наші сусіди поводяться в «реальному» житті як актори та статисти... Знову-таки, одвічна правда капіталістичного утилітарного позбавленого духовності всесвіту полягає у дематеріалізації власне «реального життя», перетворення його на примарне видовище. Серед інших, Кристофер Ішервуд так назвав цю нереальність американського щоденного життя на прикладі кімнати у мотелі: «Американські мотелі нереальні! ... Вони спеціально створені як нереальні. ... Європейці ненавидять нас, тому що ми усамітнилися, аби жити всередині наших реклам, як самітники, що ховаються у печери для споглядання». Поняття «сфери» Пітера Слотердайка втілюється тут буквально: гігантська металева сфера відкривається й ізолює ціле місто. Кілька років тому низка науково-фантастичних фільмів на кшталт «Зардоза» («Zardoz») або «Втечі Лоґана» («Logan's Run») спрогнозували сьогоднішній постмодерний стан, поширюючи цю фантазію на саме суспільство: ізольована група, живучи стерильним життям в ізольованому просторі, прагне досвіду реального світу матеріального занепаду ...

Переклад: 
Катерина Ботанова
Друкувати