Друкувати
Четвер, 20 вересня 2018 - 00:21

Джерело: Часопис «Критика», Рік XIV, Число 11–12 (157–158), сторінки 4-5

Кінець Другої Республіки

Грудень 2010

Головною політичною подією цього року, на мою думку, була все-таки не перемога Віктора Януковича на президентських виборах – за всієї її значущости і зловісности, а – державний пореворот, що відбувся у березні цілком безкровно у стінах Верховної Ради та під її інституційним прикриттям. Я маю на увазі створення в абсолютно антиконституційний спосіб так званої «парламентської більшости» і, відповідно, формування абсолютно нелеґітимного уряду. Все, що відбулось опісля, – зачистка Конституційного суду, Центральної виборчої комісії, всіх міністерств і відомств, місцевих органів влади, антиконституційне перенесення місцевих виборів, здача росіянам іще на 25 років військових баз у Криму, скасування конституційної реформи 2004 року і свавільне повернення до попередньої «кучмівської» конституції, фарсові вибори до місцевих органів влади, відновлення цензури, повернення Службі безпеки репресивних функцій політичної охранки, заборона мирних пікетів, мітинґів і демонстрацій та використання міліції для арешту протестувальників, побиття журналістів і навіть традиційно совєтського запаковування правозахисників до «психушок», – усе це є лише продовженням та ескалацією того беззаконня, яке з президентського благословення почалось у березні у Верховній Раді.

Безумовно, без перемоги Віктора Януковича на президентських виборах парламентський переворот навряд чи був би можливим. Але і з цією перемогою, наважуся стверджувати, він не був неминучим. Конституційна реформа 2004 року хоча й не забезпечувала чіткої системи стримувань і противаг, проте накладала суттєві обмеження на президентську сваволю і, відповідно, на патологічну гіпертрофію виконавчої влади, характерну як для колишнього СССР, так і для всіх його держав-спадкоємиць. Відповідно до конституційних положень, підтверджених два роки тому Конституційним судом, президент Янукович і його партія могли сформувати уряд лише в коаліції з Блоком Юлії Тимошенко чи з ющенківською «Нашою Україною», або ж мусили би погодитися на розпуск парламенту і проведення дострокових парламентських виборів. Лише ці три ходи були леґітимні, – тож поки всі очікували, котрий із них обере собі Янукович, той, на загальне оторопіння, перекинув шахівницю догори дном і почав нею послідовно лупцювати всіх супротивників по голові.

Ефект несподіванки, безумовно, мав свої наслідки – багато хто не може оговтатися від отриманого шоку й досі. Але, крім безмежного цинізму й зухвалости, крім неміряних тіньових ресурсів, завдяки яким партія Януковича може «решить» в Україні ледь не кожне питання, був іще один чинник, який посприяв їхньому безкровному захопленню влади. Цей чинник – це насамперед слабкість суспільства і, зокрема, політичної опозиції, нездатної протистояти узурпації влади реґіональною мафією ...

Друкувати