Друкувати
Вівторок, 18 вересня 2018 - 18:14

Джерело: Часопис «Критика», Рік XVІ, Число 9–10 (179–180)

Хто боїться Вєрки Сердючки?

Вересень 2012

Закінчення. Початок дивіться у ч. 78 за 2012 рік.

Сердючка як медіятор

Образ провідниці полтавського поїзда Вєрки Сердючки посідає чільне місце на естраді від 1993 року, зазнаючи певних трансформацій у різних телешоу («СВ-шоу», «Шоу Вєрки Сердючки», «Дім радости Вєрки Сердючки»), але далі залишаючися впізнаваним. Ці трансформації фіксує насамперед одяг (прикид). Як зауважив Олександр Гриценко, «візуальний образ Вєрки склався за допомогою звичайного одягу залізничної провідниці – синій кітель, на лацканах – нашивки “з молоточками”; натягнутий на лоба берет, намотаний на держак сиґнальний прапорець. Ґротесковости було досягнуто завдяки чималому «“надувному” бюсту, жестикуляції та немилосердному суржику», – фіксує Гриценко віхи еволюції героїні Згодом «замість звичайного форменого кітеля з’явився ніби-елеґантний піджак, увесь покритий якимись блискітками; берет тепер також обсипаний блискітками, але спідниця залишилася та сама, мишачого кольору, натомість колготи стали драними – із діркою на видному місці. А надувний бюст ще збільшився в розмірах, причому з численних інтерв’ю А. Данилка у пресі та на телебаченні глядачам відомо, що бюст робиться за допомогою двох надутих презервативів...».

2001 року Сердючка перетворюється з бурлескної провідниці на епатажну квазиґламурну «зірку», а 2007 року представляє Україну на конкурсі Евробачення у Гельсинкі і здобуває друге місце. Тоді відбувається ще одне перевтілення: Вєрка набуває панкових рис, вбирається у блискучий металік і перетворюється на своєрідного кіборга. Дальші зміни пов’язано з появою в сюжетах «мами» (Інна Білокінь) і перевдяганням у спортивні костюми національної олімпійської збірної України. Така персоніфікація асоціюється з образами українських міґрантів, розкиданих по світу: спортивний костюм часто є впізнаваним атрибутом українців-заробітчан за кордоном. Тож Вєрчині перевтілення фіксують різні етапи соціокультурних трансформацій усього українського суспільства.

Образ Сердючки незмінно дістає полярні оцінки в українському соціюмі: від готовости визнати її не «жлобихою», а, радше, «дитиною, святом або попелюшкою» (Сергій Рахманін) до тверджень, що вона уособлює все найнеосвіченіше та найвульґарніше в українців і править за карикатуру на українську жінку чи за образливий колоніяльний кіч – «новий символ України поруч із салом, борщем, горілкою і книгою “Кобзар”»: мовляв, Вєрчина клоунада є втіленням «постімперського комплексу малоросійства», якого не слід показувати світові ...

Друкувати