Друкувати
Середа, 19 вересня 2018 - 12:30

Джерело: Часопис «Критика», Рік XXI, число 11–12 (241–242), сторінки 31-34

Інтеліґенція як «терористична загроза»

Грудень 2017

Якщо ви підписані на новини від міжнародних профспілок журналістів чи науковців, то мало не щотижня отримуєте новини з Туреччини. Чергові заарештовані, ув’язнені, звільнені з роботи. За півтора роки, що минули від спроби державного перевороту 15 липня 2016 року, турецьке суспільство розділили на «вже-ворогів» і тих, кого ще можуть звинуватити в зраді батьківщини.

Уряд полює на ґюленістів — послідовників та прибічників релігійного лідера Фетхулаха Ґюлена, якому приписують організацію спроби путчу. Заодно із тими, хто справді є лояльним до Ґюленового руху, влада Туреччини спрямовує репресії на опозиційних інтелектуалів, на тих, хто підіймає незручні теми минулого чи сьогодення, як-от геноцид вірмен чи конфлікт із курдами. Тож переслідування зачепили критичних до влади шкільних учителів і журналістів, письменників і науковців, університетських працівників та лікарів.

І хоча спроба ґюленістів захопити владу влітку 2016 року була невдала, її наслідки дуже виразні. Тисячі ув’язнених і звільнених із роботи — результат кампанії пошуку зрадників, що відбувається за умов надзвичайного стану по всій країні. Можна почути, що якби ґюленістський путч таки виявився успішним, ми спостерігали би сьогодні ті ж репресії, просто накази віддавав би не президент країни Реджеп Таїп Ердоґан та його партія «Справедливість і розвиток», а інші діячі.

Думки після Ґезі

Протягом минулих двох років я спілкувалася з турецькими науковцями, освітянами, працівницями сфери культури, журналістками. Пояснюючи нинішню ситуацію в країні, чимало з них розпочинали оповідь словами «після Ґезі», маючи на увазі протести 2013 року в парку Ґезі на площі Таксим у Стамбулі. Той громадянський підйом аналітики називали відгомоном Арабської весни, за ним уважно стежили міжнародні медії, зокрема українські (а за пів року громадянське піднесення ми побачили й в Україні).

Мої співрозмовники й співрозмовниці говорили, що після протестів у парку Ґезі — мабуть, як і після будь-яких потужних громадянських протестів — спостерігали в суспільстві величезну мотивацію до змін і відчуття, що громадяни здатні самі творити ці зміни. У різних спільнотах — чи то художній, чи то науковій — люди об’єднувалися, відчуваючи солідарність, і планували, як реформувати наукове чи мистецьке життя.

«Після Ґезі був великий емоційний стрибок. Ми побачили, що можемо боротися — працею, а не насиллям», — розповідала навесні 2017 року про настрої мистецького середовища арт-менеджерка зі Стамбула Саліха Явуз. Під час нашої розмови — тобто на четвертий рік після протестів на Таксимі, за вісім місяців після невдалої спроби державного перевороту й за місяць до референдуму, який відбувся в умовах надзвичайного стану і збільшив повноваження президента країни, — вона мала відчуття, що громадянський підйом відчутно притиснено ...

Друкувати