Друкувати
П'ятниця, 21 вересня 2018 - 22:31

Джерело: Часопис «Критика», Рік XIV, число 9–10 (155–156), сторінки 26-29

Голос покоління-87

Жовтень 2010

Кінець кінцем. Альманах про сучасне мистецтво, 2009, №6, Голос художника. За підтримки мистецького об’єднання «Дзиґа».

 

Альманах «Кінець кінцем» виходить в Івано-Франківську з ініціятиви художника Ростислава Котерліна з 1999 року. Незалежний журнал про мистецтво намагається порушувати актуальні проблеми художнього дискурсу. Минулорічний його випуск присвячено непростим питанням: «Who is сучасний український художник?», хто чує його голос і, зрештою, що він має сказати? Заради цього колектив проєкту – Анатолій Звіжинський і Богдана Пінчевська – провели інтерв’ю з художниками та ґалеристами, які мають стосунок до вітчизняної арт-сцени. У номер потрапили Василь Бажай, Микола Білоус, Гліб Вишеславський, Володимир Гуліч, Ігор Гусєв, Сергій Зарва, Влод Кауфман, Павло Ковач, Володимир Костирко, Ростислав Котерлін, Віктор Лавний, Павло Маков, Микола Маценко, Ігор Перекліта, Лесь Подерв’янський, Євген Равський, Влада Ралко, Олександр Ройтбурд, Арсен Савадов, Андрій Сагайдаковський, Віктор Сидоренко, Юрій Соломко, Олег Тістол, Василь Цаголов, Ілля Чічкан, Олександр Фурдіяка, Ярослав Яновський, ґалеристи і функціонери сучасного мистецтва Будда, Павло Гудімов, Євген Карась, Юрій Онух, Олександр Щелущенко, а також польський художник Войцех Ґілєвіч, російські критики Єкатеріна Дьоґоть і Віктор Мізіано, російська художня група «Сині носи».

В альманасі частовживаним є термін contemporary art, написаний латинкою – існування різних, подеколи кардинально протилежних поглядів на «сучасне мистецтво» в Україні потребує англійського відповідника задля чіткішого окреслення поля розмови. Хоча у передмові автори застерігають, що добір персоналій є довільним і незавершеним, деякі речі варто відзначити. У номер потрапило багато маловідомих у Києві художників із західної України, зате обмаль «східняків». В інтерв’ю часто нарікають на відсутність доброї критики та інституту кураторства, однак Олександр Соловйов, Наталія Філоненко чи Галина Скляренко не в списку. Про російську ситуацію розповідають «Сині носи», а не відомі московські художники українського походження Сергій Братков чи Олег Кулик. Голос має аж одна жінка – Влада Ралко. Представниці того самого художнього покоління Олена Турянська, Марина Скугарьова, Оксана Чепелик залишилися без уваги – випадково, а чи згідно з логікою антропологині Мішель Розальдо: «місце жінки в соціяльному житті не є в прямому сенсі результатом того, що вона робить, але того, яке значення надається її діяльності в рамках конкретних соціяльних взаємодій»?

А ще я завдала собі клопоту пошукати дати народження спікерів: їхній вік варіюється від 40 до 60 років ...

Друкувати