Друкувати
Неділя, 23 вересня 2018 - 04:10

Джерело: Часопис «Критика», Рік XXII, число 7–8 (249–250), сторінки 38-39

Філософія може багато чого навчитися у кінематографа

Серпень 2018

Уявіть таку картину: чоловіка – самурая – вбито в гаю. Усіх причетних по черзі приводять до суду. Лісоруб говорить про жах, що охопив його, коли він натрапив на труп. Священик свідчить про те, що раніше бачив цього чоловіка і впізнає можливого нападника. Потім приводять нападника Тадзьомару. Він стверджує, що зв’язав самурая, спокусив його жінку просто в нього на очах, а потім убив його в бою на мечах.

Дехто з читачів, можливо, впізнає цей сюжетний план. Цей фільм – шедевр Акіри Куросави «Рашьомон» (1950), який стає для глядачів справжнім бенкетом: мислення на екрані, філософування відбувається не за допомогою структурованої арґументації чи нерозбірливої мови, а через вишукане розповідання історії, переконливі образи й новаторську кінематографію.

Згодом настає черга дружини самурая давати свідчення. За її версією, Тадзьомару зґвалтував її, та не вбивав її чоловіка, а просто пішов геть. Після зґвалтування вона розв’язала свого чоловіка й одразу втратила свідомість, а коли прийшла до тями, то побачила, що біля неї лежить тіло її чоловіка, який наклав на себе руки.

Тепер стає зрозумілою філософська головоломка, що є осердям стрічки Куросави: а якщо ми насправді не можемо знати і розповідати про те, що відбувається? Що, як наш опис навколишнього світу є світом у собі й опис кожної людини надзвичайно відрізняється від решти, і немає жодного шансу дізнатися, чий опис відповідає дійсності?

Проблема стає ще гострішою, коли ми завдяки медіюму чуємо версію самого загиблого самурая: після того, як Тадзьомару переспав із його дружиною, розбійник умовляє її утекти з ним, і вона погоджується за умови, що той уб’є її чоловіка. Проте Тадзьомару несподівано стає на бік її чоловіка. Жінці якось удається втекти, розбійник звільняє самурая та йде, а той згодом вчиняє самогубство.

Герої Куросави дивляться на той самий світ, але з моральних і коґнітивних причин їхні описи того, що вони бачать, стають світами в собі, тому неможливо дізнатися, як виглядає справжній світ. Головна ідея фільму полягає в тому, що ми в принципі не здатні «говорити правду».

Далі лісник пропонує свою версію подій. Він бачив усе, що сталося, але не розповів про це в суді. Під брамою Рашьомон, уже після судового процесу, він описує власну історію. Після того як Тадзьомару переспав із жінкою, він просить її одружитися з ним. Натомість вона незворушно звільняє свого чоловіка й закликає його вбити розбійника. Тадзьомару б’ється на мечах із самураєм і вбиває його.

Це остання версія, але ми не можемо сказати, що вона є правдивою. Якби було залучено більше людей, ми почули б іще більше описів, жоден із яких не буде подібний на будь-який інший. Із філософської перспективи, в цьому немає нічого нового: Фридрих Ніцше деконструював володіння істиною як «жадання влади» ...

Переклад: 
Друкувати