Друкувати
Середа, 19 вересня 2018 - 13:29

Джерело: Часопис «Критика», Рік XIV, число 9–10 (155–156), сторінки 20-24

Філософія довіри до сумніву

Серпень 2010

Джон Дарем Пітерс, Слова на вітрі: історія ідеї комунікації, Київ: Видавничий дім «КМ Академія», 2004.

Скот Леш, Соціологія постмодернізму, Львів: Кальварія, 2003.

Л. М. Газнюк, Філософські етюди екзистенціально-соматичного буття, Київ: ПАРАПАН, 2008.

М. М. Розумний, «Філософія суспільної дії», Практична філософія, 2009, №1, с. 89–98.

Ю. А. Мелков, «Практическая философия как идеальность повседневности», Практична філософія, 2009, №1, с. 80–88.

Філософія від самого її виникнення є тим ключем, який відкриває людині проблематичність її буття, який є і даром запитування, і приреченістю на нескінченне помноження відповідей. Нині живемо у світі, де відповідей, здається, набагато більше, ніж потреби запитувати. І здатність філософії дати відповідь на запити дедалі частіше не беруть до уваги. Або навпаки – вимагають від філософії однозначних відповідей, а це неможливо з її природи. І це в жодному разі не означає, що філософія у своєму абстрактному мисленні втрачає зв’язок із конкретними речами (якщо, звісно, ми не почнемо розглядати конкретність у максимально вузькому та спрощеному вигляді). Філософія відкриває можливості розуміти й конкретне, й абстрактне. Проте бачимо нині розчарування у ній як у перспективі осмислення. Філософ як експерт не настільки бажаний, як інші науковці. Його поява серед тих, хто тримає нитки духовно-інформаційної влади, – радше виняток, ніж правило. Є в тому і свій позитив: якби було інакше, розвиткові філософії це навряд чи пішло б на користь.

У сучасному світі варто говорити про потребу повернути довіру до філософії. Фундаментальна недовіра пронизує весь світ існування людини, вона стає вирішальною у міжособистісних стосунках, у ціннісних орієнтаціях, у мистецтві та політиці, у бізнесових відносинах, у науці. XX століття ніби накопичувало критичну масу недовіри, щоб на початку XXI-го структурувати світ, де вона пронизуватиме все. Ми звикли шукати неправду, заздалегідь покладаючи її як метафізичний принцип, котрий пронизує світ людський і світ поза людиною. Ми шукаємо шпарину, яка унаочнить для нас ошуканство, підміну, де проявиться фальш, підробка; ми ніби шкрябаємо нігтем золоту монету, силкуючися здерти з неї лише тонкий шар позолоти. Проте якщо в усіх інших випадках недостатність довіри не так разюче проявляє свій деструктивний потенціял, то у філософії вона одразу вказує: разом із втратою довіри ми вступаємо в горизонти, структуровані тотальним самозапереченням. Недовіра до філософії – це і мітка недовіри її до самої себе ...

Друкувати