Друкувати
Понеділок, 24 вересня 2018 - 07:07

Джерело: Часопис «Критика», Рік XX, число 5–6 (223–224), сторінки 2-15

Філологи-автономісти і автономія філології у пізньоімперській Росії: Ніколай Мар, Ян Бодуен де Куртене та Агатангел Кримський

Серпень 2016

Політична та соціяльна перебудова Російської імперії збіглася в часі з трансформацією наук про мову та текст і стала важливим чинником загальнішого процесу — виокремлення мовознавства та його проблематики з кола філологічних занять. Це явище було глобальним, історики мовознавства віднаходять його витоки ще у Авґуста Шляйхера (про це, зокрема, йдеться у статті Кернера Конрада «Про історичні корені полеміки між філологією та мовознавством», 1989, а також у нещодавньому дослідженні Йогани Вольф та Кристини Блявт-Генке «Метод як кордон? Про розщеплення філології та лінґвістики у ХІХ столітті», 2011, де викладено важливі міркування про збереження за філологією на зламі XIX–ХХ століть широких педагогічних завдань порівняно із суто науковими — і в цьому сенсі ізоляціоністськими — орієнтирами лінґвістики). Такий поділ у різних наукових спільнотах складався по-різному, і зв’язок етнічних, колоніяльних або расових проблем із розвитком філології та лінґвістики також не був однолінійним. Філологію у нашій статті буде потрактовано подвійно — як комплексну науку, коло різних дисциплін, пов’язаних із реконструкцією духовного життя минулого переважно через писемні пам’ятки (Ватрослав Яґіч на початку ХХ століття долучав до філології, як і Алєксандр Пипін у 1870–1880-х роках, етнографічне знання; те саме спостерігаємо у Романа Якобсона і Петра Боґатирьова в огляді розвитку слов’янської філології у Росії 1914–1922 років), і як «велику» університетську спеціяльність. Про мовознавство / лінґвістику йтиметься як про частину широко потрактованої філології (у її ідейній або організаційній іпостасях) і як про самостійну сферу знання щодо будови та еволюції мови, яка в означений період набуває відмінної від філології предметної основи. Знаменитий данський дослідник Ото Єсперсен на початку 1920-х окреслив це протиставлення так:

Розриваючи з філологією та утверджуючи за лінґвістикою знання нової та незалежної науки, прихильники нової доктрини схильні були думати, що вони не лише відкрили новий метод, але й що сам об’єкт їхніх досліджень відрізняється від об’єкта розвідок філологів, навіть якщо і одні, і другі займаються мовою. Якщо філолог бачить у мові частину культури тієї чи тієї нації (як і наука про старожитності, Altertumwissenschaft), то лінґвіст розглядає мову як природний об’єкт.

Проте ця різниця дисциплінарних оптик мала не лише методологічну природу ...

Друкувати