Друкувати
Середа, 19 вересня 2018 - 08:40

Джерело: Часопис «Критика», Рік XVІ, Число 7–8 (177–178), сторінки 42-49

Джазові візерунки кіна

Серпень 2012

Із певного фокусу кіно можна розуміти як мікрозріз культури, адже воно має складну структуру, динаміку, постійно балансує на межі традиції та інновації. Зрештою, кіно, як і культура загалом, є прихистком людського буття, формою і засобом самоствердження, хай навіть в уяві. Крім того, саме кіно гранично відкрите до залучення у свій смисловий корпус інших мистецьких практик та різних естетичних стратегій. З огляду на це, неможливо оминути й тонке вплітання у семантично-структурну тканину кіна такого непересічного явища, як джаз. Як писав знаний музичний критик ЙоахімЕрнст Берендт, джаз вирізняється особливим стосунком до часу, а тому кіно як один із маґістральних символів усієї культури XX століття має низку і видимих, і цілком прихованих зв’язків зі світом джазу. Спробуймо бодай загалом окреслити характер проникнення джазу в кіно і, можливо, навіть кіна у джаз, що створює безупинний діялог між ними.

Переходів між джазом і кіном насправді є досить багато. Втім, ці переходи (як і будь-які інші) зазвичай лише відчуваються, але не раціоналізуються. Візьмімо бодай нічні клуби, де зірки джазу розпочинали кар’єру. Затемнені коридори, богемна публіка з одиноких письменників і художників або просто міських марґіналів так точно відтворюють атмосферу – або радше «авру», якщо вжити відомий концепт Вальтера Беньяміна – закритих кіноклубів, де показували якщо не розлогі опуси Енді Воргола, то відчайдушні перформанси нью-йоркських аванґардистів. Однак навіть не місце є найочевиднішим перетином, а спосіб реалізації ідеї, або інакше – перформанс. Саме поняття містить внутрішню етимологічну підказку, що прояснює характер взаємодії джазу й кіна (у цьому випадку не тільки авторського). Перформанс полягає передовсім у перманентному відновленні сталої композиції/історії в такий спосіб, щоб вона щоразу звучала/виглядала по-новому. Саме перформанс може бути тим спільним модусом буття і внутрішнього простору кіна, ізовнішньої репрезентації джазової композиції. Будь-яка імпровізація є перформансом, бо її наділено не тільки базовими елементами відтворення повідомлення (час, місце, тіло автора й діялог із глядачем), але й загалом здатністю безпосередньо творити смисл. Аналогічно й розвиток сюжету в кіні неможливий без театралізованої дії, яка у загальнішому контексті перетворюється на сукупність подій, тобто історію. Згадаймо теорію Владіміра Проппа, який виокремив постійні відтворювані складники у казці, оформлені у так звані функції дійового персонажа. Подібно міркували культурні та лінґвістичні структуралісти, вишукуючи повторювані відтінки, мотиви чи семантичні зв’язки із загальнішими контекстами і текстами ...

Друкувати