Друкувати
Неділя, 23 вересня 2018 - 17:37

Джерело: Часопис «Критика», Рік XIII, число 11–12 (145–146), сторінка 35

Десять років із Соломією

Грудень 2009

Минуло 10 років від тієї новорічної ночі 2000-го, коли мені зателефонували і сказали, що Соломії вже немає. Настрої, що супроводжували настання XXI століття, були пронизані відчуттям чогось непевного, бентежного і загрозливого. Історична мить – народження нового тисячоліття – викликала сум’яття й очікування чогось нового. Пам’ятаю, я вирішила, що мушу купити собі новий годинник, який відлічував би години, хвилини, секунди вже нового віку. На цьому тлі новина вразила своєю фатальністю: щось мусило статися, раз були такі очікування.

Доля присудила Соломії залишитися в минулому XX столітті, для розуміння якого вона дуже багато зробила. Скажу, що у моєму сприйнятті Соломія Павличко й ідеями, і власним життям лишилася назавжди пов’язаною з модернізмом. Її важко назвати людиною постмодерною – вона мала цінності, побудовані на високих і незаперечних ідеалах культури, які не піддавалися іронічному обігруванню. Модернізм, фемінізм, націоналізм були й лишилися для неї вічними абсолютами. І найголовніше – вона запропонувала власну версію розвитку модернізму в Україні, а саме модернізм характеризував XX століття чи не найсуттєвіше.

Все це десятиліття, що минуло від часу її відходу, Соломія далі була в нашому сприйнятті втіленням українського інтелектуала-гуманітаря. За цей час вона стала, без сумніву, найбільше цитованим науковцем, її ідеї розтиражовано в тисячах копій, її судження виступають арбітральними у складних питаннях літературного і культурного життя. Підстави для цього були щонайсерйозніші: Соломія створила свою високу школу літературознавчого аналізу. Вона зуміла поєднати в собі західний досвід і знання української культурної історії, а також стала містком між ідеалами шістдесятників і вісімдесятників, зокрема моральним імперативом перших й інтелектуальним радикалізмом других. Як науковець, перекладач та інтелектуал Соломія – абсолютний ідеал для своєї ґенерації, кумир для молодих і леґенда для наймолодших.

Її ім’я сьогодні пов’язане вже й з інституціями. Існує видавництво імені Соломії Павличко; щороку відбуваються лекції її пам’яті у Львівському університеті; запроваджено щорічну премію для молодих науковців в Інституті літератури, де вона працювала. Існує міжнародна премія при Міжнародній раді наукових товариств (США, Україна, Росія та Білорусь), де вона була постійним експертом. Юрій Луцький одразу ж після смерти Соломії виступив ініціятором премії імені Павличко у Торонтському університеті – втім, там вона, здається, проіснувала лише рік.

Чи достатньо цього? Безперечно, що ні. Все це переважно локальні ініціятиви, тимчасом як усе зроблене Соломією заслуговує визнання загальноукраїнського.

Є теми, назавжди пов’язані з її іменем. Особливим улюбленим дітищем Соломії був феміністичний рух в Україні – вона фактично його й започаткувала. Перечитуючи недавно «Листи з Києва», я знову занурилася в атмосферу початку 1990-х, коли саме з фемінізмом Соломія пов’язувала надії на оновлення суспільства, науки, культури. Зрештою, треба визнати, що він дуже допоміг переборювати спадщину тоталітаризму, а публікації сподвижниць Соломії – Оксани Забужко, Віри Агеєвої, Людмили Таран, Євгенії Кононенко, Ніли Зборовської – сприяли руйнуванню традиційних стереотипів мислення та утвердженню нової інтерпретації літератури, культури і політики.

Була, окрім фемінізму, ще одна ідея, яку не можуть пробачити Соломії опоненти: теза про українське народництво як антимодернізаційну силу. Концепція европейського модернізму, підкреслювала його дослідниця, була антиромантична. Тому, визнаючи особливу роль романтизму в розвитку культурної та політичної самосвідомости в Україні, Соломія вказувала на те, що популяризація романтичних ідей, а вже просвітницьке їх зниження – то й поготів, перешкоджають модернізації й провінціялізують українську культуру. Соломія провокувала наукову спільноту, говорячи про народництво, сексуальність, імітований модернізм, впроваджуючи тим самим критичну рецепцію, якої завжди бракувало колоніяльній культурі.

Але якщо говорити про основний сенс того послання, яке лишила Соломія, то, на мою думку, воно зводиться до визнання морального чинника в будь-якій, зокрема й інтелектуальній діяльності. Ця своєрідна етика чесности і порядности відзначала особистість Соломії. В нинішній час повсюдної циркуляції безіменних ідей авторство Соломіїних слів особливо цінне.

Чи розгорнувся вповні й чи утвердився етичний інтелектуалізм Соломії в сучасній гуманітаристиці? Думаю, що ні. Чи пішли ми далі Соломії? Думаю, що ні. Чи спроможні ми йти далі без Соломії? Думаю, що ні. А проте очевидно, що йти далі треба, розриваючи з минулим, щоб повніше й адекватніше його оцінити. Тому, не попрощавшися з учорашнім, ми приречені повторювати Соломіїні думки, не продукуючи власних. Усвідомлюючи, що ми завжди учні Соломії, ми маємо відірватися від неї. Інакше будемо заважати її думкам розгортатися. Адже варто тверезо усвідомити, що з розряду наших сучасників Соломія вже перейшла у класику.

Друкувати