Друкувати
Вівторок, 18 вересня 2018 - 18:05

Джерело: Часопис «Критика», Рік ІІІ, Число 9 (23), сторінки 18-21

Де(Кон)струкції на тлі Чоловічого Тексту

Вересень 1999

Юрій Тарнавський. 6х0. – Київ: Родовід, 1998.

В особі Юрія Тарнавського маємо чи не найпослідовнішого аванґардиста в цілій українській літературі. Його увага звернена передусім на форму – «чиста» словесна форма, себто «штука», «штучність», упорядкована лінґвістично, приваблює його в художній творчості чи не найбільше. Можна сперечатися з твердженням Сімони де Бовуар, що у письменників-жінок «словник зазвичай виразніший за синтаксис, адже вони цікавляться скорше самими речами, ніж взаємозв’язками між цими речами», однак виглядає, що синтаксична тілесність, як і загалом деструкція мовних структур, – речі, прикметні для «маскулінного» різновиду аванґарду, – виявилися особливо виразними у творчості Тарнавського.

Пригадаймо його роман «Три блондинки і смерть», всуціль написаний короткими ударними реченнями, так що поступово ритм повторень створює майже фізично відчутну «синтаксичну» клаустрофобію. Метою такого експерименту було, каже автор, «створити штучну мову, підклясу природної, яка викликала б почуття відчужености в читача».

На фоні дещо інфантильної сучасної української літератури, перейнятої стилізацією та риторичною морфологією, «сильна» форма Юрія Тарнавського, його відкрита епатажність і метафоризм, що має (і це дуже прикметно для його аванґардистського мислення) відкриту деструктивно-агресивну природу, виглядають майже класикою.

Після поезії та прози Тарнавський, здається, несподівано навіть для себе самого, навально освоює нове поле – драматичне, як свідчить нова збірка «6x0». Тепер полем експерименту стає театр – як форма повідомлення і як сценічне дійство. Як це властиво розвиненому модернізмові, найгерметичнішому й найестетизованішому дитяті континентального аванґарду, Тарнавський дуже зацікавлений адекватним витлумаченням свого експерименту та його інтерпретацією. Своє експериментування з драмою автор відносить до типу елітарного театру, а методу, якою керується, називає метафоричною інтерпретацією. Звернімо увагу на відкритий еклектизм його теоретичних посилань, викладених у післяслові, а також на те, що сам автор майже постмодерністськи свідомий такого еклектизму.

Відтак увазі читача запропоновано театр-текст: він більше читабельний, аніж сценічний, і складає не випадкову збірку драматичних творів, а послідовну концептуальну структуру ...

Друкувати