Друкувати
Субота, 22 вересня 2018 - 12:54

Джерело: Часопис «Критика», Рік XII, число 7–8 (129–130), сторінки 2-5

Concordia victoriam gignit

Серпень 2008
1

Попри те, що суспільна дискусія довкола реформування конституції розпочалася досить давно й зініціювали її суб’єкти здійснення державної влади, точиться вона вже тривалий час паралельно з офіційним конституційним процесом. Суспільство повірило в те, що недосконалість Основного Закону може бути причиною соціяльних, політичних і економічних катаклізмів. Очевидно, що цей феномен можна пов’язувати винятково з наслідками масштабного навіювання, зведеного до ранґу політичної доктрини, яку підтримували і державні інститути, й інститути громадянського суспільства. Але, з другого боку, попри фактологічну причину внесення Конституції в пантеон суспільних цінностей і покладання на неї певних очікувань, так звана інституалізація Конституції як реґулятора – і правового (не юридичного, а саме правового), і соціяльного, й аксіологічного – змушує державу та її представників серйозно розглядати Основний Закон як головний державно-правовий артефакт. Результатом такої прискіпливої уваги до Конституції стало підвищення її формального статусу від абстрактного документа до стрижня конституційного ладу.

Формування в Україні повноцінного конституційного дискурсу, серед іншого, засвідчило наявність у нашій державі і сформованого громадянського суспільства, і правосвідомости, і необхідної інституційної компетенції. Кількість пропозицій, заходів та ідей, що надійшли від неурядового сектору, продемонструвала достатню глибину розуміння проблеми недосконалої Конституції. Люди повірили, що від Конституції щось залежить, і то не абстрактне «щось», а цілком конкретний добробут усієї нації. І хоча «асоціятивний шлейф» причиновонаслідкових зв’язків дещо заскладний: Конституція – влада – економіка – громадяни, однак він очевидний для кожного. Відтак у суспільстві сформувалися досить вимогливі громадянські очікування щодо Конституції, з’явився інтерес до змісту конституційних проєктів. Українське суспільство почало помалу перетворюватися на суб’єкта конституційного процесу. На жаль, інститути державної влади на цьому етапі ще не готові поступитися монопольним правом ухвалювати Конституцію. Так само вони не готові погодитися на обмеження реґуляторного впливу держави на суспільство.

За наслідками поверхового спостереження за перебігом дискусії щодо майбутнього української Конституції можемо сконстатувати, що народ переріс політичних лідерів країни в розумінні суті Конституції, а рівень громадянської правосвідомости значно перевищує відповідний рівень політичних і економічних еліт. Інститути громадянського суспільства оприлюднюють надзвичайно слушні пропозиції та проєкти конституційних змін, сучасні й проґресивні, повною мірою суголосні світовим тенденціям ...

Друкувати