Друкувати
Середа, 14 листопада 2018 - 01:00

Джерело: Часопис «Критика», Рік XVІ, Число 1–2 (171–172)

Чи можлива в Україні політична наука?

Грудень 2011

Цю статтю присвячено науці, якої, з погляду багатьох моїх студентів‑ першокурсників, не існує. І хоча я завжди виступаю з протилежною позицією (зрештою, мій курс присвячено«основам політичної науки»), в одному я змушений із ними погодитися: політична наука в Україні справді досі не виникла. Підтвердженням є бодай відсутність наукової спільноти, здатної впроваджувати сучасні стандарти досліджень, а не лише вимоги до оформлення наукових робіт, чи відсутність сучасного політнаукового журналу, що його реферували би міжнародні дослідники, чи зміст того, що місцеві політичні дослідники видають за наукові роботи. Та яка користь від політичної науки в і без того надмірно політизованій державі?

Відповіддю може бути політнауковий бестселер «Гра у прогнози» професора Нью-йоркського університету Брюса Буено де Мескіти. Цю книжку розпочинає історія про бельгійського короля Леопольда II, який правив наприкінці XIX століття. Результатом його правління стало впровадження у Бельгії загального виборчого права, розширення демократичних свобод і розвиток економічної інфраструктури. Водночас у бельгійській колонії Конґо володарювання Леопольда II супроводжували масові вбивства місцевого населення, хижацьке використання природних ресурсів і створення репресивного державного апарату.

Такі разючі відмінності у стилі правління тієї самої особи спонукали де Мескіту сформулювати теорію селекторату, яка пов’язує тривалість і результати діяльности політичного лідера з кількістю людей, від яких залежить, чи утримає він владу. За гіпотезою американського політнауковця, чим менша ця доконечна коаліція підтримання лідера, тим вищою є вірогідність масштабної корупції, порушення громадянських свобод і нехтування базовими потребами суспільства. Ця теорія, зокрема, може пояснити, чому Віктор Янукович, який дедалі більше спирається на вузьку коаліцію олігархів і чиновників, керує сьогодні Україною в дуже подібний спосіб, як Леопольд II керував колись африканською колонією.

Сучасні політнаукові дослідження у такий спосіб виконують важливу суспільну функцію – допомагають структурувати хаос політичного світу, демонструють ширший контекст нашого щоденного досвіду, висувають можливі пояснення політичних проблем і відомі способи їх розв’язати і, зрештою, творять фундамент для формулювання обґрунтованих оцінок, рішень і прогнозів. Недарма відомий інтелектуал Фарид Закарія щоразу на завершення чергової своєї програми на каналі CNN рекомендує нову політнаукову книгу, дотичну до теми випуску.

Водночас праця Брюса Буено де Мескіти яскраво демонструє глибину провалля між сучасною політичною наукою у світі та її українським різновидом ...

Друкувати