Друкувати
Вівторок, 25 вересня 2018 - 05:01

Джерело: «Критичні рішення», www.krytyka.com

Чому в Сербії не сприймають Евромайдан?

Квітень 2014

Минулого літа в Белграді на одному із круглих столів на тему сучасних відносин між Сербією та Росією, що його зорганізував Інститут европейських досліджень, мені випало виступати разом із Драґаном Петровічем із Інституту міжнародної політики та економіки в Белграді. Доповіді в нас були діяметрально протилежні. Доктор Петровіч розповів про могутність сучасної Росії та її лідера Владіміра Путіна. На закінчення доповіді пан Петровіч спробував прямо підважити мої міркування з приводу авторитарности Росії словами (стисло переказую): «Не треба довіряти пану Варзі, оскільки він є “уніятом” (так у Сербії принизливо називають греко-католиків), а його компетентність під сумнівом, оскільки його підтримують впливові друзі зі Львова».

Слова доктора Петровіча є яскравим прикладом психологічного та політичного профілю типового сербського націоналістично зорієнтованого дослідника та діяча, який зовсім некритично дивіться в бік Москви і водночас принизливо ставиться до України – майже як до російської ґубернії. Таку картину спостерігаємо в сербських наукових колах та медіях від дев’яностих років (від часу проголошення незалежности України). Вона часто є прихованою і загострюється в екстремальних ситуаціях, як-от тепер, під час російсько-українського конфлікту. Картину, в якій нібито «весь західний світ разом із Ватиканом об’єднується проти православного світу», часто поширюють у медіях, і вона істотно впливає на громадську думку в Сербії.

Втома від транзиту

Найпозитивніший імідж у сербському медія-просторі Україна мала 2004 року під час Помаранчевої революції. Отже, йшлося про мирну боротьбу проти «диктатора» та вкрадених виборів, подібно до обставин, у яких перебувала Сербія 2000 року, коли було усунено Слободана Мілошевіча. Тоді чимало аналітиків уважали «кольорові революції» за сербський політичний експортний бренд, а активісти «Отпору» приїжджали до України та інших країн СНД... У Сербії слухають співачку Руслану (яка навіть перемогла сербського кандидата на Евробаченні) та стежать за спортсменами Шевченком і Кличком. У Сербії любили й Лобановського. Попри це, десять років по тому на Евромайдан із Белграда дивилися крізь «російські окуляри».

Чому Сербія готова сказати «так» «кольоровим революціям», а «ні» – Евромайдану? Що за це десятиліття сталося із Сербією, що так змінило погляди й тон у сербських медіях?

Передовсім це втома чималої частки громадян Сербії від транзиту (перехідного періоду) ...

Друкувати