Друкувати
Середа, 19 вересня 2018 - 05:47

Джерело: Часопис «Критика», Рік ІV, Число 7–8 (33–34), сторінки 18-19

«Бу-Ба-Бу». In memoriam

Серпень 2000
Початки

«Кумедно-бунтівливо-шукально-випендрасне» (як означив його Юрій Шевельов) об’єднання «Бу-Ба-Бу» народилося 1985 року. Що то був за час – загальновідомо. Літератори ділилися на тих, хто: а) вже скінчив життя на пласі системи; б) вже «сидить»; в) уже носить тавро колишнього політичного; г) вже вірно служить; ґ) уже мріє служити. Була також противага – ті, хто ще не продались і ще не сиділи. Окрім цих «іще», було годування шухляд чи нищення подеколи небезвартісних письменницьких творінь, було самовіддане звеличування комуністичної ідеології, був страх. Хоч уже почалися збої, ламалися ґвинтики, запахло майбутньою руйнацією, але 1985 року система хіба лише трохи занедужала, й небезпека фізичного знищення людини була більше ніж реальною. Дивно, чому влада не взялася за бубабістів як слід, – мабуть, її увагу відволікло повільне руйнування імперії.

Очевидно, що не варто підносити бубабістів до рівня героїв (утім, це їм і не загрожує), але варто зауважити, що за масками блазнів тоді ховались люди, які кидали виклик – хай і мрущій, але ще досить владній – системі. Можливо, блазенське вбрання допомогло вижити.

Втім, на початку існування «Бу-Ба-Бу» жоден із його учасників справжнім (не лише задекларованим) бубабістом іще не був. Не знаходимо творів бубабістської спрямованості у їхніх ранніх збірках: «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989) Юрія Андруховича, «Бурштиновий час» (1987) Віктора Неборака, «Вогнище на дощі» (1987) Олександра Ірванця. Не чути було гучних літературно-мистецьких акцій. Але зерно почало помалу проростати, і «спроба бути максимально вільними у загалом невільній ситуації» (Андрухович) потроху міцнішає. У грудні 1987-го, зорганізувавши свій перший вечір (за всю історію «Бу-Ба-Бу» їх було близько тридцяти), його організатори заявили про себе як про літературну групу.

Перевага вигаданої естетики – у можливості бути осторонь і водночас у центрі подій, творити події та глузувати над ними. На кінець вісімдесятих – початок дев’яностих бубабісти смакують та експлуатують цю можливість чи не найповніше. В цей час виходять найкращі їхні збірки: Неборакова «Літаюча голова» (1990), Андруховичева «Екзотичні птахи і рослини» (1991), Ірванцева «Тінь великого класика» (1991).

Розвій

Аж тут суспільство здригнулося від добрячого штурхана: розвалу комунізму. Доба тішиться національним відродженням, бубабісти – можливістю кепкувати з доби, з перефарбованих колишніх активних на теперішніх свідомих: «Раптово усі поставали борцями, Усі з піджаків майорять прапорцями» (Ірванець).

Бубабісти не хочуть «писати на замовлення чи під диктування ні подихаючої комуністичної доктрини, ні будь-якої іншої...», хочуть «нарешті: зосередитись на літературі ...

Друкувати