Відчуття, що якийсь важливий етап українського проєкту (назвімо його «Друга республіка») майже вичерпав свій потенціял і добігає кінця, насправді є. Однак це відчуття породжене не кризою леґітимности, а кризою ефективности сучасної України. «Failing state» (саме так, не «failed», а тривале в часі «failing») – це, певно, одне з найвлучніших означень української «Другої республіки». «Відкатна економіка», повсюдна корупція, засилля нуворишів у владі, брак системного мислення в головах можновладців та системних реформ у країні, постійна деґрадація таких стратегічних галузей, як освіта, охорона здоров’я, оборона. Врешті-решт – нівеляція будь-якої ціннісної системи координат у суспільстві й перетворення України на «царство ціннісних симулякрів».
Спроби визначити тип режиму завжди викликають труднощі, якщо це не сконсолідовані демократії чи автократії. Двадцятий рік українського «блукання манівцями» тільки ускладнює проблему. Проте важливіше не міркувати про тип режиму, а зрозуміти, як за один рік Янукович зумів зосередити у своїх руках більше формальних повноважень, аніж їх мав Кучма, і чому парламент і опозиція так легко йому їх віддали.

Сторінки5