Рік XX, число 3–4 (221–222)

Бажаєте щось зробити для підтримки видання високоякісного інтелектуального часопису українською мовою?

Передплатіть онлайн-доступ сьогодні і читайте всі архівні і нові статті «Критики», зарезервовані для передплатників та передплатниць! Дякуємо, що не словом, а ділом підтримуєте осмислення українського минулого і сучасности!

Уже маєте чинну передплату? Увійдіть до свого профілю на нашому сайті і читайте «Критику»!

Березень 2016

Книжкові рецензії у цьому числі

Redakcja Robert Kusek, Jacek Purchla, Joanna Sanetra-Szeliga Narody & stereotypy 25 lat później. Nowe granice, nowe horyzonty
Kwestia mniejszości narodowych w działalności władz komunistycznych — doświadczenie polskie i środkowoeuropejskie Między ideologią a socjotechniką
Райнер Кунце Чутливі шляхи
Edited by Mark Bassin, Sergey Glebov and Marlene Laruelle Pittsburgh Between Europe and Asia: The Origins, Theories, and Legacies of Russian Eurasianism
Ян Пєкло Запах ангела
Оксана Луцишина, Кларисе Ліспектор та ін Кур’єр Кривбасу. 2015, № 311–312–313

Про це число

Число «Критики» за березень-квітень 2016 року відкриває стаття «Суспільство втрачених можливостей» Олександра Виноградова – журналіста, перекладача, кінокритика, редактора та сценариста, який міркує про відсутність ідеологічних та політичних структур в Україні та компенсацію цієї відсутности численними «партійними вождями». Також автор підкреслює неготовність відповідальних громадян об’єднуватися у політичні партії та зважує шанси українського суспільства на встановлення двопартійної системи до осені 2019 року – часу, коли в Україні відбудуться чергові парламентські вибори.

У статті «Держава Україна: соціяльна чи соціялістична?» Всеволод Речицький, політолог та правознавець, пише про нещодавні дебати щодо соціяльних прав у Конституційному Суді України. Засадничим аргументом Речицького є те, що Конституцію України взоровано на соціялізм. Замість підтримки соціялістичних цінностей, на думку автора, основний закон країни має ґарантувати свободу і стимулювати змагальність та ініціятивність громадян.

Вадим Осін, кандидат політичних наук, доцент катедри філософії та соціяльно-політичних дисциплін Університету митної справи та фінансів, досліджує політику знання у пострадянських країнах, зокрема історію політичної науки. У дописі «Автобіографічні наративи політичної науки», спираючись на анонімні інтерв’ю з політологами з різних частин України, Осін аналізує сучасну політологію в Україні крізь призму постколоніяльної теорії.  На думку автора, єдиний спосіб подолати комплекс «пострадянськости» для сучасних політологів – це зробити політичну науку справді важливою для суспільства і брати повноцінну участь у ґлобальній науковій дискусії.

Стаття «Українська ідентичність» історика Ярослава Грицака вперше з’явилася у каталозі виставки «Ідентичність. За завісою неозначености» (спільний мистецький проект Північно-Балтійських країн та України у Національному художньому музеї України, 2016). Українці – це молода нація з давньою історією. На думку Грицака, роль публічного мистецтва і текстів – обирати конкретні будівельні цеглини з-поміж багатьох можливих для створення єдиного домінантного дискурсу.

У статті «Жінка на війні: конструюючи і деконструюючи стереотипи» Ірина Склокіна, дослідниця Центру міської історії Центрально-Східної Европи (Львів) оглядає книжку «Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: Гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства» (Київ, 2015). У виданні під однією обкладинкою зібрано дописи багатьох дослідників та дослідниць ґендерної та жіночої історії, а також історії Другої світової війни.

Ганна Веселовська, театральна критикиня, професор катедри театрознавства Київського національного університету театру, кіна і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого у статті «Український театр у пошуках порозуміння» аналізує нещодавні театральні постановки як приклади для потенційного політичного примирення. Домінування комунікативних принципів характеризує театральне мистецтво останніх десятиріч, а сучасний театр акцентує увагу на «незручних» темах та нерідко перетворює театральну сцену на місце активної комунікації.

Олег Коцарев, письменник, есеїст, журналіст, критик і перекладач, досліджує літературу, історію та культуру двадцятого сторіччя, зокрема український аванґард. В есеї «Віражі на шляху від аванґарду» автор доводить, що радикальний аванґард мав непрості стосунки з мистецькими практиками соціялістичного реалізму, обов’язкового творчого методу для українського мистецтва від кінця 1920-х і до завершення радянського періоду.   

Бачите статтю, котру світ повинен прочитати англійською? Тоді допоможіть нам позначити Україну на інтелектуальній мапі світу!

Досвідчені перекладачі з української на англійську та вправні редактори (носії мови): долучіться до нашої динамічної команди! Навіть один переклад на місяць може змінити те, як світ бачить Україну!

Щедрі благодійники: «Критика» отримала світове визнання за якість своєї роботи з інтелектуального представлення України у світі нарівні з такими визначними виданнями як The New York Review of Books та London Review of Books. Станьте спонсором перекладу та професійного редагування статті, яку вважаєте важливою та потрібною у світі, або перекладного проєкту загалом! Усі меценати будуть з вдячністю згадані на сторінці перекладеної статті. Навіть найменший фінансовий внесок важить у нашій роботі із інтелектуального захисту української ідеї у світі!

Підтримати пожертвою

Зацікавлених перекладачів, редакторів та меценатів просимо звертатися із запитаннями до головного редактора порталу «Критики» Олега Коцюби за адресою kotsyuba@krytyka.com.