Статті

Член-кореспондент НАН України Мирослав Попович — людина, добре знана в інтелектуальних колах. Його наукові та науково-публіцистичні розвідки присвячені різним пробле¬мам, зокрема й політичним. Однією з останніх за часом книжок Миро¬слава Поповича є книжка, присвя¬чена оцінці сучасної геополітичної ситуації з соціал-демократичних, як зазначає сам автор, позицій та аналізу співвідношення лівих і правих ідеологій в українському та загальноєвропейському контексті під назвою «Європа - Україна: праві і ліві». Коло проблем, яких тор¬кається автор, незвичайно велике — від окреслення Європи як певного типу цивілізації та суперечностей між Європою й світом ісламу до розуміння сучасного соціалізму й візії України в соціал-демократичній перспективі.
Оглянувшись на історичний досвід, можемо поставити питання руба і сказати, що «ідеологія», про яку йдеться, та сама «ідеологія», котра виявляла та увічнювала себе в історії та у текстах, очевидячки має два дуже різних рівні значення. Те, що говориться й пишеться, стосується зовнішнього змісту — загальноприйнятого, «такого, як треба» або, як тепер кажуть, віртуальної реальності. Саме в цьому сенсі у системі даної «ідеології» йдеться про «диктатуру пролетаріату» і «класову боротьбу», про «діалектичний матеріалізм» і «керівну роль партії», про економічний детермінізм і марксистсько-ленінську теорію невпинної боротьби «двох культур», «прогресивної» та «реакційної», у кожній національній культурі, про телеологію історії і т.д. й т. ін.
Деконструкція Імперії ведеться в різних сферах і в різні способи: більш або менш наукові, більш або менш публіцистичні, врешті, більш або менш елегантні. З приголосом, звичайно, на «менш». Кількість напи­саного в межах названої теми стрім­ко зростає і, схоже, вона прямо про­порційна відстані, що відділяє нас від імперії емпіричної. Уже самим масштабом явища має визначатися інтерес до нього, тож, можливо, воно коли-небудь дочекається поважних студій. Водночас, попри очевидну політичну кон’юнктурність і серві­лізм, коли порахунки з Імперією, за відсутністю чогось ліпшого, стають сурогатом ідеології нового, постколоніального режиму, у деконструкції Імперії є й певний благород­ний пафос вивільнення з-під нав’язаних століттями схем і звичок...
Професійному історикові зі слабким здоров’ям читати есе Богдана Сушинського «Богдан Хмельницький – гнів і велич України» протипоказано. Серце калатає, рука нервово хапається за олівець, підкреслюючи то «аркасівські» анахронізми, висміяні ще сучасниками ентузіаста-аматора, то розкуті, м’яко висловлюючись, фантазії на тему життєписів дійових осіб, то «відкриття» давно відомого, то відчайдушні екскурси у психологію людей XVII століття. Втім, щодо останнього п. Сушинському можна навіть позаздрити. На своє письменницьке щастя, він просто не знає, яке сум’яття оцінок і суджень викликає нині ота заплутана для всієї Європи доба, котру історики охрестили промовистою назвою «тривожне XVII століття». Коли найкоротше, то сучасний образ XVII століття вже давно асоціюється не з гульвісами-мушкетерами...

Сторінки83