Статті

Романтизм об’єктивно є явищем складним, багатогранним, широким. Тому як теоретична і як історико-літературна проблема він завжди привертав пильну увагу, спокушав уми сильні й блискучі. Радянському літературознавству він завдав великого клопоту: в намаганні приборкати, «приручити» цю напрочуд непокірну стихію то умовлялися, що соцреалізм — це синтез реалізму та романтизму, то доходили висновку, що реалізм і романтизм є два різні типи творчості, які, проте, взаємодіють між собою як перетворювальне й відтворювальне начала. В кожного визначного поета-романтика належало шукати й підкреслювати тенденції переборювання романтизму на користь реалізму, — аж поки виявлялося, що, звичайно ж, він прямував саме в цей бік, і навіть вельми успішно.
Одного разу мені запропонували дивну гру – на папері, змережаному безладним орнаментом, побачити якийсь напрочуд гарний малюнок. Для цього треба було по-особливому скосити очі. За кілька хвилин, якщо вистачало терпіння, кольоровий хаос перетворювався на ошатний замок – із баштами, мостами, смолоскипами та іншими атрибутами мультиплікаційного середньовіччя. Коли я вперше прочитав уривки повісті Степана Процюка ще у «Текстах», мені закортіло побачити щось більше, аніж безладдя й навмисну фрагментарність. На жаль, навіть повний текст у «Сучасності» не наблизив до розуміння задуму й не заповнив утворювані прогалини. Але твір «тримав» чимось іншим: у вимірах саме «живої, психологічно-емоційної прози, що ставить питання», повість-мозаїка «Імени твого ради...» варта уваги.

Сторінки83