Статті

Під час революції на Майдані творили митці всіх мастей. Чимало культурних проєктів, що виникли на тлі протестів, мали форму співтворчости. Найвідоміші з них відбувалися в Українському домі та бібліотеці Майдану. Роблячи свій внесок у публічне мистецтво Майдану, львів’янин Володимир Свачій спорудив полотно-стіну, що набула значення публічного форуму для візуального висловлювання. Свачій створив місце та засоби для громадських обговорень, що спонтанно набули візуальної форми — за прикладом інших знаменитих стін, зокрема стіни Ленона у Празі. Чимало людей залишили тут написи різними мовами та малюнки. Найчастіше йшлося про українську символіку: козаків і портрети Шевченка, інтернаціоналістичні та патріотичні гасла, як-от «Слава Україні» і «Любіть Україну».
Мар, Бодуен та Кримський не належали до однієї лінґвістичної школи і дотримувалися доволі різних лінґвістичних поглядів. Наше завдання не зводиться до того, щоб показати очевидний «зовнішній» вплив ідеологічних чинників (наприклад, захисту прав «малих націй») на специфіку того, як вони ставили «внутрішні», суто наукові завдання. Набагато цікавіше і важливіше простежити зворотний процес: до кінця ХІХ століття самі наукові принципи й пізнавальні настанови вже досить жорстко задавали загальні формати соціяльного пізнання та дії (тут можна апелювати до положення німецького історика Лютца Рафаеля про обнаучування соціяльного у добу пізнього Модерну).
Тема «фашистів» у контексті українсько-російського конфлікту має два виміри: умовно «реальний» і умовно «медійний». Гадаю, дуже важливо їх розрізняти. Інформаційні стратегії, що відіграли свою роль, коли готувався ґрунт для російського вторгнення і його пропаґандистського висвітлення, потребують окремого аналізу. В цій праці я зосереджуся на «реальному» вимірі проблеми, але не забуватиму про «інструменталізацію» образу «фашистів» під час пропаґандистських кампаній та її роль у ескалації конфлікту (зокрема на ранній стадії). Навіть без прямого наміру, просто звертаючи увагу на певні теми й нехтуючи решту, обираючи проблематику сюжетів та героїв інтерв’ю, розставляючи акценти й формуючи уявлення авдиторії, тобто, кажучи інакше, створюючи наратив, у ситуації конфліктів...
У незалежній Україні маємо непростий 25-річний досвід функціонування референдної демократії — зі злетами і падіннями та спробами використати референдуми в політичних іграх. Цей досвід потребує глибокого вивчення, причому і його реальний зміст, і «втрачені можливості» — процеси, що мають прихований (латентний) характер. Після Революції Гідности майбутнє референдної демократії може бути лише проевропейським, оскільки Україна офіційно обрала курс евроінтеґрації. Країні потрібна европейська модель такої демократії, що задовольнила би потреби і запити громадянського суспільства. Воно ж сьогодні гостро реаґує на спроби будьяких сил обмежити права народу як єдиного джерела влади в державі, що встановлено статтею 5 Конституції України.
Нація — неоднозначне поняття. Воно може слугувати історичному поступу, а може бути небезпечним. З одного боку, воно консолідує людей і надихає їх на великі звитяги, а з другого — в ім’я нації було вчинено чи не найжахливіші злочини в історії людства. Щоправда, у ХХ сторіччі в цьому з поняттям нації доволі вдало конкурувало поняття соціяльно-політичного класу. Бенедикт Андерсон стверджує, що нації — це завжди вигадані спільноти. Втім, суспільна фантазія аж ніяк не безплідна. Часто-густо вона вельми продуктивна. Її витвори живуть сторіччями, збагачуючи людську культуру й залишаючи нам таємничі вказівки щодо нашого майбуття. Проте суспільна свідомість здатна і на жахливі вигадки. Яскравим прикладом такого монструозного фантазму є Російська імперія в усіх її реінкарнаціях...
Стали звичними попередження, що політичні події, які відбулися в Україні, — це не просто збіг обставин, а історичний шанс, який дається країні для різкого зрушення вперед. І що більше не буде такої можливости. Та одна річ, коли випадало чути такі заклинання 2004 року — з вірою у світле майбутнє і з тривогою за сутінкове теперішнє, і зовсім інша — чути про це десять років потому. І не лише чути, але й промовляти самим, бо кількість експертів у сфері суспільних знань в Україні за десять років, які минули від одного Майдану до другого, не злічити. Сотні тисяч, якщо не мільйони, українських громадян впевнені в тому, що перспективи країни вирватися з тенет радянського полону загрожено. І що другого такого шансу на оновлення країни не буде.

Сторінки92