Статті

«Ми готові вмерти за Угорщину та Европу», — із цих слів, якими завершувалося звернення директора Угорської аґенції новин до міжнародної спільноти у трагічному листопаді 1956 року, розпочав боротьбу за звільнення Центральної Европи від совєтів Мілан Кундера у 1980-х роках. «Европа, не Москва», — знову лунало над Будапештом наприкінці квітня 2017 року під час демонстрацій на захист Центральноевропейського університету. В обох випадках Европа постає як бажаний вибір, вмістилище свідомо обраногo майбутнього, демократичного та з ґарантованими правами і свободами кожному громадянинові. Звичайно, ми тут також можемо прочитати апель до Европи, зрозумілої як Европа Західна чи то Европейський Союз, які зазвичай уособлюють ось цю «омріяну справжню Европу».
Чому ж більшовицький державний переворот у Петрограді, проти якого виступав майже весь політичний клас Росії і навіть деякі більшовики, відбувся настільки безперешкодно? Аби нам легше було відповісти на це запитання, варто провести паралель з іншою подією, що також мала незворотні наслідки, а саме — із захопленням влади, яке здійснили націонал-соціялісти у Німеччині 1933 року. Воно також відбулося майже безперешкодно, мабуть, навіть рівніше, ніж захоплення влади в Росії більшовиками. Націонал-соціялісти, на відміну від більшовиків, мали сильних спільників — німецьких консерваторів, які контролювали чимало ключових позицій у Ваймарській республіці та практично передали владу до рук НСРПН. Консерватори передали державу, яку вони мали захищати, її непримиренним ворогам.
Одного серпневого вечора 2014 року в містечку поблизу Донецька Вероніка забирала свого сина з дитсадка, як і будь-якого іншого дня. Обіцяли режим припинення вогню, думала вона, а ще — за минулі тиждень чи два не було чути обстрілів. Вероніка посадила на мопед сина та сусідчину доньку і рушила додому. Син був чимось стривожений, попросив на хвильку зупинитися. А довкола було тихо. Вона вказала малому на людей, які ходили вулицями, засмагали на пляжі, відпочивали. Довкола було гарно і спокійно. Вони постояли так зо три хвилини, і раптом — небо розлетілося на шматки. Перед очима у Вероніки — міни, що пролітали над головою; величезні, вони падали одночасно, по п’ять за вистріл. У вухах лунав вибух п’яти мін водночас. Їй до голови докотилася їхня ударна хвиля. Ноги підкосилися.

Сторінки98