Статті

25 липня 2016 року в Анкарі у столітньому віці пішов із життя професор Галіль Іналджик. Він був визнаним світовим авторитетом з історії Османської імперії. В османців та сучасних турків таких науковців шанобливо звуть Ходжею — Вчителем. Галіля Ходжу багато що пов’язувало і з Україною. Він походив із кримських татар — його дід по батькові був муедзином у соборній мечеті Хан Джамі в палаці кримських ханів у Бахчисараї. Його навіть плутали з одним дуже відомим вихідцем із України: Ходжа любив розповідати, як паризькі студенти сприймали його за генсека Брєжнєва. Одного разу він відвідав Україну. Але найважливішим є те, що його студії стосувалися України. Ні, він не присвятив їй спеціяльних праць. Проте османці три століття володіли історичним півднем України, себто степами та чорноморським...
Про українські думи з погляду перформансу або в компаративному контексті ритуалу і театру написано мало. Переважну частину досліджень здійснювали фольклористи, які зосереджувалися на вивченні наративів, на їх інтерпретаціях, історичному та соціяльно-політичному значенні, а також на питаннях жанру. Звичайно, певну увагу приділяли музичним аспектам дум, їхній композиції, способам і методам гри на різних інструментах та манері співу. Виконавців, кобзарів та лірників, їхні майстерність, соціяльне й особисте середовище тощо переважно обговорювали поза рамками перформансу. Крім того, бракувало антропологічного підходу, який міг би вивести за рамки буквальної літературної інтерпретації, розкрити ритуальну сутність дум і за допомогою символічного аналізу наративу спробувати зрозуміти їхню...
Традиційно вважалося, що модерністичні впливи внесли до Туреччини художники Зекі Коджамемі та Алі Авні Челебі, коли повернулися 1927 року з Німеччини, де навчалися в мюнхенській майстерні Ганса Гофмана. Айшенур Ґюлер показала, що це сталося на сім років раніше завдяки українському художникові. Напевно, невипадково, що саме автор динамокольору, який увібрав формальну мову візантійської спадщини, зміг донести принципи нового мистецтва до колишньої столиці Візантії. Висновки турецької дослідниці про те, що саме Грищенко приніс аванґардні ідеї до Стамбула, мають значення не тільки для оцінки його творчої біографії. Вони вносять корективи в історію турецького мистецтва ХХ століття й доповнюють її. Іще один український аванґардист, Давид Бурлюк, відіграв таку роль на Далекому Сході – в Японії...
«Ми готові вмерти за Угорщину та Европу», — із цих слів, якими завершувалося звернення директора Угорської аґенції новин до міжнародної спільноти у трагічному листопаді 1956 року, розпочав боротьбу за звільнення Центральної Европи від совєтів Мілан Кундера у 1980-х роках. «Европа, не Москва», — знову лунало над Будапештом наприкінці квітня 2017 року під час демонстрацій на захист Центральноевропейського університету. В обох випадках Европа постає як бажаний вибір, вмістилище свідомо обраногo майбутнього, демократичного та з ґарантованими правами і свободами кожному громадянинові. Звичайно, ми тут також можемо прочитати апель до Европи, зрозумілої як Европа Західна чи то Европейський Союз, які зазвичай уособлюють ось цю «омріяну справжню Европу».
Чому ж більшовицький державний переворот у Петрограді, проти якого виступав майже весь політичний клас Росії і навіть деякі більшовики, відбувся настільки безперешкодно? Аби нам легше було відповісти на це запитання, варто провести паралель з іншою подією, що також мала незворотні наслідки, а саме — із захопленням влади, яке здійснили націонал-соціялісти у Німеччині 1933 року. Воно також відбулося майже безперешкодно, мабуть, навіть рівніше, ніж захоплення влади в Росії більшовиками. Націонал-соціялісти, на відміну від більшовиків, мали сильних спільників — німецьких консерваторів, які контролювали чимало ключових позицій у Ваймарській республіці та практично передали владу до рук НСРПН. Консерватори передали державу, яку вони мали захищати, її непримиренним ворогам.

Сторінки92