Статті

У статті «Переродження у Тибеті» Єлєна Блаватська описує випадок із 1860‑х років, коли дванадцятеро ченців-капуцинів заснували місію в Лхасі зі своїм очільником отцем дела Пеною. Вони ж залишили спомини про перебування на Тибеті, знайомство з буддизмом та особливостями реґіону. Історія свідчить, що дев’ятеро з них померло, а трьом усе-таки вдалося вижити. І трійця щасливців, повернувшись додому, розповіла і записала розмаїті пригоди свого тамтешнього життя. Зокрема, в одному з епізодів цих споминів згадано жовтошапочних та червоношапочних буддійських монахів, із якими до Монголії прийшов буддизм, а з ним, очевидно, писемна культура і культ Будди. У Монголії перемогла, не те що перемогла, просто прижилася течія жовтошапочних монахів, тобто течія телуґпа...
Історія ХХ століття справляє враження, що світ перебуває у стані перманентної революції в усіх її можливих версіях: індустріяльної, робітничої, інформаційної, кібернетичної, сексуальної, ринкової, не згадуючи вже про серію «кольорових революцій» минулих двадцяти років, — тим самим демонструючи потяг до перманентного оновлення у дедалі більше прискореному темпі. Заручники акселерації, ми часто вживаємо терміни «постіндустріяльне», «постмодерне», «пострадянське», «постколоніяльне», «постгуманістичне» на позначення радикальних змін в ім’я уявного проґресу. Однак префікс «пост-» виявляє симптоматичність наших спроб щоразу видавати бажане за дійсне, вказуючи не на розрив із минулим, як нам того хотілося б, а радше на неперервну тяглість епох, що їх ми прагнeмо залишити в минулому...
25 липня 2016 року в Анкарі у столітньому віці пішов із життя професор Галіль Іналджик. Він був визнаним світовим авторитетом з історії Османської імперії. В османців та сучасних турків таких науковців шанобливо звуть Ходжею — Вчителем. Галіля Ходжу багато що пов’язувало і з Україною. Він походив із кримських татар — його дід по батькові був муедзином у соборній мечеті Хан Джамі в палаці кримських ханів у Бахчисараї. Його навіть плутали з одним дуже відомим вихідцем із України: Ходжа любив розповідати, як паризькі студенти сприймали його за генсека Брєжнєва. Одного разу він відвідав Україну. Але найважливішим є те, що його студії стосувалися України. Ні, він не присвятив їй спеціяльних праць. Проте османці три століття володіли історичним півднем України, себто степами та чорноморським...
Про українські думи з погляду перформансу або в компаративному контексті ритуалу і театру написано мало. Переважну частину досліджень здійснювали фольклористи, які зосереджувалися на вивченні наративів, на їх інтерпретаціях, історичному та соціяльно-політичному значенні, а також на питаннях жанру. Звичайно, певну увагу приділяли музичним аспектам дум, їхній композиції, способам і методам гри на різних інструментах та манері співу. Виконавців, кобзарів та лірників, їхні майстерність, соціяльне й особисте середовище тощо переважно обговорювали поза рамками перформансу. Крім того, бракувало антропологічного підходу, який міг би вивести за рамки буквальної літературної інтерпретації, розкрити ритуальну сутність дум і за допомогою символічного аналізу наративу спробувати зрозуміти їхню...

Сторінки83