Статті

Політологи, які обрали за предмет своїх досліджень події на совєтських (тепер уже постсовєтських) теренах, протягом останнього десятиріччя повинні були мислити й працювати швидко, а у висновках своїх бути вкрай обережними. Про це мимоволі думаєш, читаючи книжку Ендрю Вілсона «Український націоналізм у 1990-ті роки: релігія меншини». 1995 року, коли Ендрю Вілсон підготував і віддав до друку свою працю, він не міг знати, що наприкінці 1996-го Президент Кучма матиме підтримку головно в західній Україні й закликатиме законодавчо зміцнити становище української мови як державної, що нова Конституція України узаконить використання тризуба як малого герба і що гетьман Мазепа дивитиметься на громадян України з нової десятигривневої банкноти. Він уявляв собі розвиток подій зовсім інакше.
Філософія на теренах екс-СРСР перебуває в стані кризи. Втім, здається, ще не було епохи та культурного материка, де б не писалося й не говорилося чогось схожого. Зрозуміла річ: досконале краще бачиться з відстані, й усвідомлення, що ти живеш в одночассі зі справжніми велетами метафізичного розмислу, зазвичай оминає сучасників. Проте кризи бувають різні. Є кризи зростання. Є кризи занепаду. Є навіть кризи плюралізму: справді, Геґель, Кант, Фіхте, Шопенгавер, Гердер, Шеллінґ на одному клаптику землі й приблизно в той самий час створили власні філософські системи (а Шеллінґ ще й не одну), і пристати до котрогось із берегів, освяченого авторитетом живого класика, було вкрай важко: що обрати? як не втратити бодай краплину з живого буяння думки? – справжня «квадратура кола».
Існує безліч шляхів простої книги до рівня раритетного колекційного ви­дання, місце якого — на поличці ко­лекціонера, де з нього здуватимуть пил, милуватимуться здаля і лише у крайніх випадках, перед найзначнішими гістьми, братимуть у руки, ог­лядатимуть з усіх боків, перегорта­тимуть сторінку-дві та ставитимуть назад на полицю. Але в жодному разі не читатимуть, Боже борони: надто дороге задоволення. Отже, для такої честі книзі необхідно або пережити своїх сучасників щонайменше на століття, або вже від «народження» коштувати стільки, щоби зникало найменше бажання коли-небудь знімати її з тієї полиці. Проте є ще один варіант — бути виданою таким чином, аби будь-яке намагання поп­ри все прочитати непокірну закін­чувалося досить однозначно...

Сторінки111