Статті

Для розмови про цей текст із українською авдиторією є дві додаткові причини. Перша – це привід замислитися про основні наслідки українських міґрацій після 1991 року (з їхніми масштабами, за даними ООН, у 5,8 млн осіб станом на 2015 рік), а також про те, як може розвиватися наша міґраційна ситуація у найближчі роки або й десятиліття. Адже тему транснаціональних міґрацій із незалежної України не контекстуалізовано достатньою мірою ні в українському медійному просторі, де явище найчастіше зведено до дискурсу «заробітчанства», ні в академічному, де існують лише декілька національних досліджень і деякі спорадичні звіти міжнародних неурядових дослідницьких організацій (які, проте, не дають достатніх результатів для ширшого аналізу).
Уряд полює на ґюленістів — послідовників та прибічників релігійного лідера Фетхулаха Ґюлена, якому приписують організацію спроби путчу. Заодно із тими, хто справді є лояльним до Ґюленового руху, влада Туреччини спрямовує репресії на опозиційних інтелектуалів, на тих, хто підіймає незручні теми минулого чи сьогодення, як-от геноцид вірмен чи конфлікт із курдами. Тож переслідування зачепили критичних до влади шкільних учителів і журналістів, письменників і науковців, університетських працівників та лікарів. І хоча спроба ґюленістів захопити владу влітку 2016 року була невдала, її наслідки дуже виразні. Тисячі ув’язнених і звільнених із роботи — результат кампанії пошуку зрадників, що відбувається за умов надзвичайного стану по всій країні.
До «Критики» у нас не було трибуни, яка уможливлювала би солідну інтелектуальну дискусію. Те, що «Критика» і сьогодні наголошує: потребу критичного мислення, переосмислення, — то вона якраз реалізувалася. Видань такого штибу не було і, на жаль, досі немає (сумно, але це факт). Великою таємницею є те, як в Україні пробитися до читача. Яка повинна бути ринкова модель? Це мене непокоїло ще до створення «Критики» і було однією з причин, чому я довго відмовлявся від цієї ідеї. Українське суспільство занадто атомізоване, і навіть якщо є достатня кількість читачів, які потребують такого видання, то вони занадто розсіяні, країна величезна. У нас освічених споживачів української літератури не менше, ніж у Словенії, Словаччині чи Естонії споживачів їхніх літератур...

Сторінки83