За що нам це

3 серпня 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
11
3029 переглядів

За що нам це

Майже всі ми зараз про це думаємо.

Але насправді «за що» – не єдина можлива опція осмислення реальности, що перетворилася на страшний сон.

«За що?» виходить з колективного уявлення про катастрофу, що насувається внаслідок непідконтрольних чинників. Передбачувана відповідь людини – почуття провини. Можна обирати життя у світі провини й очікування покарання або прощення, сподівань на милість та диво, на заступництво небес. Ця наша здатність вірити є цінною, у часи відчаю вона допомагає нам вижити. 

А можна вибрати інший шлях і переформулювати питання. Не «за що?», а «чому?» Відповідь буде та сама, відрізнятимуться наступні кроки.

За що?

За пам’ятники Леніну.

За серіал «Глухарь» та десятки інших серіалів, й окремо за серіал «Интерны».

За те, що дозволили дітям зростати на «Кадетах».

За прославляння Сталіна на книжкових розкладках у метро.

За страхітливі обсяги пільг та дотацій.

За підроблені свідоцтва, які права на ці пільги дають.

За теплі підлоги в церквах.

За те, що визнаємо непотрібність армії чиновників, але не кажемо про це в очі тим з них, кого знаємо особисто.

За віру в те, що гроші, зроблені на вбивствах та бандитизмі, з часом стають «чистими». Ну або більш-менш чистими. 

За потиск руки Чаленкові та величання Табачніка «інтелігентом». 

За інфантильне небажання порвати з «Иронией судьбы» у новорічну ніч, за прагнення навічно лишатися у совковому дитинстві. 

За радянські фільми у потягах «Укрзалізниці».

За песимізм та цинізм, бо так ми розумніше виглядаємо. 

За «ми би теж крали» і «всі вони однакові». 

За мракобісся та Національну комісію із захисту моралі. 

За освячення джипів, зокрема власниками інших джипів.

За шансон та за радіо «Мелодия». 

За винахідливе уникання прямого контакту з глобальним світом та освячення Москви на роль посередника й перекладача, того, хто ліпше знає, що нам треба. 

За мазохістичне визнання безсумнівними авторитетами (ах так, і «професіоналами»!) тих, хто нас зневажав раніше й ненавидить тепер, за мавпування їхнього хамства. 

Кожне оце «за що» також є «чому». А це означає, що ми можемо контролювати наше життя.  

Почуття провини – це емоція. «За що» – це емоція. «Чому» – це розуміння причинно-наслідкового зв’язку. «Чому» – це раціо. 

«За що» – це зациклиність на тому, що відбулося. «Чому» – це відкритість. 

Ми не замислюючись проклинали короткий період очищення та змін на початку 1990-х, бо він був небезпечним та дискомфортним, радісно згодом повторюючи «лихие 90-е». Не здійснивши змін тоді, ми вступили у час ще небезпечніший, ще дискомфортніший. Совок має бути зруйновано, інакше кожен наступний урок і кожен наступний шанс будуть ще страшнішими й кривавішими. 

«Чому» – перетворення істерики у план дій. Здається, пам’ятників Леніну вже не так багато лишилося.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії! (3)

Зображення користувача Олег Коцюба.
Олег Коцюба 4 серпня 2014 року, 14:12

Українське суспільство досі загалом демонструвало схильність до емоційного реагування на виклики суспільного життя, радше ніж раціонального осмислення зв'язків між соціяльними діями та феноменами і їх наслідками. Збільшення раціональної складової можна лише вітати і потрібно обов'язково підтримувати. Однак до якісних змін ще далеко - тут на перепоні віктимність і фаталізм. Перше робить позицію жертви звичною і зручною та унеможливлює активні дії; друге вписує події у космічний порядок і закріплює те, що відбувається, у природі речей. Якби говорити про причинно-наслідкові зв'язки з деякими обивателями, то варто бути готовими до проявів цього побутового містицизму - відтак формулювання «за що?» як опис настановлення до ситуації цілковито влучає у серце проблеми. Тому до переліку варто також додати медійний фарш на кшталт «Битви екстрасенсів» і різних жахалок, якими твердо набивають нашу програмну сітку, а потому і саме явище різних езотеричних послуг в Україні та масштаб їх поширення і леґітимації. Зворотнім боком цього є те, як міцно молода українська держава зрослася з релігією і як ефективно вони корумпують одне одного. Варто згадати, що живемо таки у секулярному суспільстві (принаймні на папері), а заполонювання суспільного простору релігійним контентом витісняє з нього раціональний дискурс, унеможливлюючи посутню дискусію зі складних питань. 

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
10
Зображення користувача Оксана Форостина.
Оксана Форостина 4 серпня 2014 року, 20:25

Абсолютно! Пітер Померанцев у LRB чудово описав, як це працює на російському телебаченні, як вся ця телеезотерика вписується у загальний пропагандистський наратив: http://www.lrb.co.uk/v33/n03/peter-pomerantsev/diary 

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
11
Зображення користувача Петро  Білян.
Петро Білян 7 серпня 2014 року, 17:40

Толковий текст.

Але щось мені видається, що знесення ленінів це аж ніяк не раціо, це цілком емоційна реакція. 

Як кажуть в Галіції: навігля, жибісь знав.

А от услідомлення "де ми", "чому саме тут" і "що робити", поки нема.

Проте, принаймні суспільство ворушиться, чітко видно, що воно живе...

Пс. Теплі підлоги в церкві, це звичайно новітній винахід, але он у Европі сидять в храмах вже доволі давно, що, між тим, не заважає рефлексії і мастерному комбінуванню планів.

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
10
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.