Втома від миру

20 січня 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
6903 переглядів

Втома від миру

(Please scroll down for the English version.)

У 1913-му році двоє французьких молодих людей, Альфред де Тард та Анрі Массіс, опублікували (під колективним псевдо «Аґатон») книжку під назвою «Молоді люди сьогодні». Книжку цю вони написали за підсумками численних розмов зі своїми ровесниками – 20-30-літніми молодими французами. Це був великий зріз думок тодішньої молоді, її колективний портрет.

Це був портрет людей, які втомилися від миру. Яким набридла belle époque. Які хотіли діяти. Які хотіли ризику. Які виховували в собі «інстинкт небезпеки». Вони були проти індивідуалізму – бо вважали, за Ґете, що індивідуалістичні епохи є епохами відступу, а колективістичні – епохами наступу.

Це також був портрет людей, які хотіли дисципліни, служіння та забуття себе. «Вміти померти – це… найрідкісніший та найвищий плід душі», - говорили вони.

Це покоління з готовністю йшло на війну 1914-го. Бо війна, небезпека, сміливість та ненависть до чужого були його божествами.

Війна вбила мільйони з цих сміливих і наївних людей. Ті, хто вижив, виховували в собі цінності «траншеократії». Цінності людей, які (так їм здавалося) мають у собі сміливість дивитися в очі смерті. І тому вищі за інших. 

Так, наприклад, народжувалися «ардіті» та «сквадристи» раннього італійського фашизму. Ідеології, яка конфлікт та небезпеку цінує найбільше в світі. Яка вважає, що людина не має боятися дивитися в очі смерті. Зокрема, чужої смерті.

У мене є враження, що в усьому світі (і не тільки в Україні) сьогодні, через сто років після публікації старої книжки Аґатона, міста наповнені молоддю, яка так само стомилася від миру. Від миру «гнилої демократії». Від миру «лібералів». Від миру «переговорів».

Поширена після подій 19-го січня якась колективна насолода від того, що «мирний протест вичерпав себе» - є певним сумним симптомом цього.

Я розумію, що всі ми стомилися від диктатури і схильні героїзувати протест. Я розумію, що багато з нас потребує героїв, бо світ наповнений посередностями.

Але ми маємо пам’ятати одне: героїзація насильства є пасткою. Пасткою, що породить суспільство з ще більшим рівнем агресії. Люди, які прагнуть небезпеки і насолоджуються нею, тестуватимуть цю небезпеку далі. Вони побудують суспільство за законами небезпеки. Вони тестуватимуть свою здатність дивитися в очі смерті. Вони шукатимуть ворогів усередині та ззовні. Бо тільки в такому суспільстві вони зможуть «служити» та «забути себе».

Втома від миру може бути зрозумілою. Емоційно виправданою. Біологічно потрібною. – Але вона має бути лише миттєвою слабкістю. Інакше вона стане останньою нашою втомою. 

_________________________________________

Peace Fatigue

by Volodymyr Yermolenko

In 1913, two young Frenchmen, Alfred de Tarde and Henri Massis, published (under the joint nom de plume Agathon) a book titled The Young People of Today. The book was written based on numerous conversations with their peers – 20-30-year-old Frenchmen. It provided a vast panorama of opinions representing the young people of those times -- a collective portrait, so to speak.

It was a portrait of people tired by peace. Bored of the belle époque. A portrait of people who wanted to act. To take risks. Of people who cultivated their “danger instincts”. They opposed individualism because they believed, as Goethedid, that eras of individualism are regressive, whereas those of collectivismare progressive.

It was also a portrait of the people who wanted discipline, as well asreasons to serve and “forget themselves”. “To know how to die is…the rarest and the highestfruit of the soul,” they said.

This generation willingly went to war in 1914,for it worshipped at the altar of war, danger, courage and hatred of others.

The war annihilated millions of these courageous and naïve people. Those who survived began cultivating “trenchocracy” values: the values of those who (or so they believed) had the courage to look death in the face, and who thereforeconsidered themselves superior to the rest of the world.

In particular, such were the beginnings of the arditi and squadristi of the Italian brand of fascism –an ideology that values conflict and danger above all. The one that maintainsthat human beings should not be afraid to look death in the face – especially someone else’s death.

It seems to me that today, a hundred years after the publication of Agathon’s old book, cities all over the world (and not only in Ukraine) are full of young people who are tired of peace. The peace of “rotten democracy”. The peace of “liberals”. The peace of “negotiations”.

The fact that after the events of January 19 people started saying, with the sense of collective enjoyment, that “peaceful tactics have been exhausted” is a sad symptom of this.

I understand that all of us are tired ofdictatorship and tend to heroize protest. I understand thatmany among us need heroes because the world is full of mediocrity.

But we must remember one thing: heroizing violence is a trap. The trap that will engender a society with much higher levels of aggression. People who seek out danger and enjoy it will keep on testing itsboundaries. They will build their society according to the laws of danger. They will keep on testing their ability to look death in the face. They will seek out enemies on the inside and on the outside. For only in this society will they be able to “serve” and “forget themselves”.

Peace fatigue is understandable, emotionally justifiable and biologically inevitable.  Butit should only be a momentary weakness. Otherwise it will be our last fatigue.

 

Translated by N. Godun

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії! (4)

Зображення користувача Оксана Форостина.
Оксана Форостина 20 січня 2014 року, 13:30

Володимире, з усією повагою, ми вчора зранку не малі ані "гнилої демократії", ані "переговорів", а ліберали до влади не наближалися на відстань пострілу. Можливо, це й була belle epoque, але лише для обмеженого кола, наближеного до влади. 

А головне - ми не мали миру. За підсумками вчорашньої ночі: не можна називати миром стан, коли людина у формі означає загрозу, найчастіше непрогнозовану. Не можна назвати миром стан, коли будь-який бізнес чи навіть приватний маєток може бути розграбовано. Водночас, у центрі Києва, напевно, дуже давно не було такої кількості людей з палицями, як от сьогодні вночі, але власне вони створювали відчуття безпеки. Вони не викликали страху. 

Я бачила обличчя людей перед автобусами вчора вдень. Це не тільки радикали, це також успішні київські молоді люди, які у звичайному житті, виглядає, дивляться "Доктора Хауса" та виплачують кредит за авто. Не вірю, що їм дуже в кайф "служити" та "забути себе".

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Олег Коцюба.
Олег Коцюба 20 січня 2014 року, 22:06

Хоча погоджуюся з Оксаною, все ж вважаю застороги Володимира дуже актуальними. Проблема у тому, що потенціял саме мирного протесту зовсім не було вичерпано - про це говорив уже раніше. Ідеться не про «стояння на Майдані» - воно українську владу зовсім не вражає - а про активний, але мирний спротив: всеукраїнський страйк, блокування транспортних магістралей та установ влади, перекриття фінансування для режиму усіма можливими шляхами тощо.

Вчора на Грушевського гарячі голови - і їх можна цілком зрозуміти після бездіяльности опозиційної трійці та дальшої неструктурованости громадських організацій - випустили пару, пішовши на штурм Ради без жодного стратегічного плану і без перспектив чогось таким захопленням (навіть якби воно вдалося) досягнути. Застосування силами «Буркуту» різних засобів стримування (окрім, напевно, гумових куль та шумових/світлових гранат) було цілком передбачуваним - так само, як і інші «креативні» і протизаконні засоби, що ними уживалися. Відповідно, отримавши купу поранених - бо не споряджених відповідно - серед протестувальників, а особливо журналістів і репортерів, не досягли нічого, окрім створення для режиму Януковича вигідної картинки у світових мас-медія («праві радикали нападають на охоронців порядку») - і приводу для застосування уже справді брутальної сили: зброї на ураження, безоглядної зачистки протестувальників із застосуванням кийків і т.п. до усіх без виключення.

На жаль, таке «випускання пари» також веде до прискорення процесів розчарування від протестів (саме із застосуванням сили), до втрати моральної леґітимности протестного руху серед населення України і до поразки цінностей громадянського суспільства. Все це на руку лише владі.

Попри те, потреба в активних діях залишається - але саме ненасильницького характеру. Підтримку світу можна отримати лише тоді, коли у мирний спосіб - але стійко і ефективно - захищаємо базові цінності демократії, громадянські права і свободи в Україні. Ця підтримка знадобиться особливо для леґітимізації будь-якого перехідного органу влади, що візьме на себе організацію дострокових виборів президента та парламенту - не в останню чергу на противагу північному сусідові, котрий вочевидь намагатиметься підтримати зміщену сьогоднішню владу.

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Марія Маєрчик.
Марія Маєрчик 20 січня 2014 року, 22:07

Володимире, дякую вам за текст. Я також думаю про те, як швидко логіка насилля починає легітимуватись як продуктивна і достойна, сприйматися як дія насупроти "бездіяльності" інших форм протесту. І що звузилася,  взагалі зникла візія будь-яких інших можливих достойних спротивів. А натомість махач очолив цю ієрархію. І це лиш за два місяці публічного войовничого мачизму.  

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Володимир Єрмоленко.
Володимир Єрмоленко 21 січня 2014 року, 23:19

До Оксани Форостини: так, аналогія з 1913-м роком може бути тільки умовною. Історія не повторюється (хоча belle epoque була belle тільки для маленького прошарку буржуазії та аристократії, так само як і "золота епоха стабільності", за визначенням Цвейга). Сподвіаюся, що на Грушевського справді більше людей, які прагнуть справедливішого суспільства, а не "я дерусь, потому что я дерусь". Моя засторога спрямована не проти протесту, навіть агресивного (бо, зрештою, всі ми там, і тілом, і душею), - а саме проти світогляду "ардіті", який я час від часу помічаю. 

До Олега Коцюби: так, перехідний уряд дуже потрібен. Хоча би як виклик світові: або ви визнаєте нас як інституцію, або наявну владу як інституцію. -- Про мирний протест: мені теж здається, що мирний протест себе не вичерпав. Але в історичні часи все змінюється щодня. Зараз уже інша ситуація, ніж була вранці 19-го. В історичні часи здебільшого стихія рухає людьми, а не люди - стихією. 

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.