Відкрите звернення до євреїв всього світу

3 лютого 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
8
4742 переглядів

Відкрите звернення до євреїв всього світу

(Please scroll down for the English version.) (Версия на русском языке ниже.)

Тричі за останній місяць на парафіян київської синагоги, що розташована на Подолі, були скоєні напади. Два з них були невдалими, один – закінчився травмами для студента єшиви. Почерк і обставини дозволяють не сумніватися в авторстві. Версію про спонтанний спалах агресії «антисемітів з Майдану» не варто навіть розглядати. Для «спонтанного спалаху» є синагога в центрі Києва. Свідомо ж планувати таку акцію сьогодні на Майдані  може лише пацієнт психлікарні. Це означало б власноруч поховати всі надії на допомогу Заходу. А от для протилежної сторони… По-перше, нахабство і відчуття повної безкарности. Затриманий прихожанами «спостерігач», що старанно замальовував в блокноті «маршрути пересування» студентів єшиви, абсолютно спокійно пішов до міліції, де і зник. По-друге, міліція, яка нікого не знайшла, і, скоріше за все, нікого не шукала. Знайома для нинішнього Києва картина – проплачена шпана під прикриттям «правоохоронців» палить автівки, б’є вітрини, нападає на перехожих і розчиняється у темряві ночі. Розрахунок простий. Або євреї вирішать, що стали жертвами «бендеровців» и вимагатимуть від влади і світової спільноти припинити «безчинства» на Майдані, або зрозуміють, що стали об’єктом залякування влади, і… тим більше вимагатимуть «закриття» Майдану, аби не сталося чого гіршого.

Ми прийшли на цю землю давно. Єврейські громади у Криму існують більше двох тисяч років. Вперше про Київ згадується в листі, написаному на івриті. Але наша сучасна історія на українських землях почалася лише п’ятсот років тому. Ця історія була різною: величною і жалюгідною, щасливою і страшною. «Золотий вік» і хасидизм, сіонізм і Гаскала, погроми і Голокост, комунізм і «боротьба з космополітами» - все це ми пережили тут. І так склалося, що завжди ми жили поруч з українцями, але вкрай рідко разом з ними. Тому що ця земля належала кому завгодно, окрім них самих. Литва і Польща, Туреччина і Росія, Австрія і Угорщина, Румунія та Чехословаччина, СРСР і Третій рейх – імперії і республіки, монархії і тиранії, усіх їх єднало одне – народ цієї землі мав залишатися німим і покірним. І ми, скеровані природним почуттям самозбереження, завжди намагалися бути на боці сильних, на боці влади, а значить – не на боці українців. Але це також означало, що при будь-якій спробі нарешті скинути чужоземне ярмо ми виявлялися одним з перших об'єктів стихійної ненависті або цілеспрямованої пропаганди. І знову ми зверталися за захистом до властей, і знову потрапляли в те ж замкнене коло. Можливо, якби хоч одна спроба українців дістати незалежність виявилася вдалою, наші стосунки могли бути  іншими.

Двадцять років тому це нібито сталося. На руїнах останньої імперії Европи виникли або відродилися незалежні держави, серед яких була і Україна. Протягом цих років молода держава насилу шукала свій шлях і своє місце в родині вільних народів. Прибалтам пощастило – їх одразу ж прийняли до европейської сім΄ї. Молдаванам і грузинам нав'язали братовбивчі війни, які розкололи їх країни. Українці демонстрували дива спокою і витримки, безкровно розв'язуючи нові і нові політичні кризи. Але сьогодні настав час істини. Сили імперського реваншу ззовні і всередині України відверто зробили ставку на найодіознішого політика прорадянського табору, що поєднує у собі  кримінальне минуле, неосвіченість і провінційний кругозір. Менше ніж за три роки свого правління він встиг нажити величезні багатства і велику кількість ворогів, при цьому йому вдалося поховати економіку країни та її надії на європейську інтеграцію.

Два місяці тому громадяни України, які за попередні двадцять років встигли відчути смак свободи, вийшли на площу з єдиною вимогою: зупинити повернення країни до диктатури і повернути людям надію на світле майбутнє. З тих пір вони стоять на київському Майдані і на майданах в багатьох містах країни. Серед них не тільки українці, але і росіяни, вірмени, білоруси, кримські татари. І євреї. Проти них були кинуті спецпризначенці, внутрішні війська, винаймані гопники і залякані бюджетники. Усі ті, в кому ще живе радянська байдужість до долі своєї держави і страх втратити шматок черствого хліба, який кидає їм з панського плеча всесильний чиновник.

Сьогодні наше з вами слово значить багато для цих людей і для людей усього світу. Кров’ю і попелом Голокосту ми отримали це право – говорити і бути почутими. Сьогодні, на жаль, багато хто з нас знову намагається відшукати в цій ситуації свою вигоду чи залишитися осторонь. Таке траплялося не раз. Але сьогодні настав час згадати про те, що своє право на безсмертя наш народ отримав три з половиною тисячі років тому, забов΄язавшись не тільки виконувати заповіді Вс-вишнього, але і нести знання про Нього всім народам. Сьогодні 45 мільйонів людей в країні, рясно политій і нашою кров’ю, просять лише Справедливості і Милосердя. Двох речей, на яких Г-сподь звів цей світ. Чи маємо ми право відмовити їм у цьому?

Віталий Нахманович, історик, м. Київ

_______________________________________________________

Открытое обращение к евреям всего мира

Трижды за последний месяц на прихожан киевской синагоги на Подоле были совершены нападения. Два были неудачными, одно – с травмами для студента ешивы. Почерк и обстоятельства не оставляют сомнений в авторстве. Спонтанный всплеск агрессии «антисемитов с Майдана» исключается. Для «спонтанного всплеска» есть синагога в центре Киева. Сознательно же планировать такую акцию сегодня на Майдане может только пациент психбольницы. Это значит своими руками похоронить все надежды на помощь с Запада. А вот для противоположной стороны… Во-первых, наглость и чувство полной безнаказанности. Задержанный самими прихожанами «наблюдатель», старательно зарисовывавший в блокноте «маршруты движения» ешиботников, абсолютно спокойно пошел в милицию, где и пропал. Во-вторых, сама милиция, так никого и не нашедшая и, судя по всему, не искавшая. Знакомая для сегодняшнего Киева картина – нанятая шпана под прикрытием «правоохранителей» сжигает машины, бьет витрины, нападает на прохожих и растворяется во мраке ночи… Расчет простой. Или евреи решат, что стали жертвой «бендеровцев» и потребуют от правительства и мирового сообщества прекратить «безобразия» на Майдане, или поймут, что стали объектом запугивания властей, и… тем более будут требовать «закрыть» Майдан, чтобы не вышло еще хуже…

Мы пришли на эту землю давно. Еврейские общины в Крыму существуют более двух тысяч лет. Впервые Киев упомянут в письме, написанном на иврите. Но современная наша история на украинских землях началась всего пятьсот лет назад. Это была разная история: великая и ничтожная, счастливая и страшная. «Золотой век» и хасидизм, сионизм и Гаскала, погромы и Холокост, коммунизм и «борьба с космополитами» – все это пережили мы здесь. И так получалось, что мы все время жили рядом с украинцами, но очень редко вместе с ними. Потому что эта земля принадлежала кому угодно, кроме них самих. Литва и Польша, Турция и Россия, Австрия и Венгрия, Румыния и Чехословакия, СССР и Третий рейх – империи и республики, монархии и тирании, все они были едины в одном – народ этой земли должен был оставаться безмолвным и покорным. И мы, движимые естественным чувством самосохранения, всегда старались быть на стороне сильных, на стороне власти, а значит – не на стороне украинцев. Но это также значило, что при всякой их попытке наконец-то сбросить чужеземное иго мы становились одними из первых объектов стихийной ненависти или целенаправленной пропаганды. И снова мы обращались за защитой к властям, и снова попадали в тот же замкнутый круг. Быть может, если бы хоть одна попытка украинцев достичь независимости оказалась удачной, наши отношения сложились бы по-другому.

Двадцать с лишним лет назад это вроде бы случилось. На развалинах последней империи Европы возникли или возродились независимые государства, в числе которых была и Украина. Все эти годы молодая страна с трудом искала свой путь и свое место в семье свободных народов. Прибалтам повезло – их сразу же приняли в европейскую семью. Молдаванам и грузинам навязали братоубийственные войны, расколовшие их страны. Украинцы демонстрировали чудеса спокойствия и выдержки, бескровно разрешая новые и новые политические кризисы. Но сегодня настал час истины. Силы имперского реванша снаружи и внутри Украины откровенно сделали ставку на самого одиозного политика просоветского лагеря, сочетающего в себе мелкоуголовное прошлое, необразованность  и провинциальный кругозор. Меньше чем за три года своего правления он успел нажить огромные богатства и множество врагов, похоронив при этом экономику страны и ее надежды на европейскую интеграцию.

Два месяца назад граждане Украины, глотнувшие за предыдущие двадцать лет воздуха свободы, вышли на площадь с единственным требованием: остановить сползание страны к диктатуре и вернуть людям надежду на светлое будущее. С тех пор они стоят на киевском Майдане и множестве майданов во всех городах своей страны. Среди них не только украинцы, но и русские, армяне, белорусы, крымские татары. И евреи. Против них были брошены милицейский спецназ и внутренние войска, нанятые гопники и запуганные бюджетники. Все те, в ком еще сидит советское безразличие к судьбе своей страны и боязнь за кусок черствого хлеба, который бросает им с барского плеча всесильный чиновник.

Сегодня наше с вами слово очень много значит для этих людей и для всего мира. Кровью и пеплом Холокоста мы получили это право – говорить и быть услышанными. Сегодня, к сожалению, очень многие из нас снова пытаются найти в этой ситуации свою выгоду или остаться в стороне. Так было не один раз в истории. Но сегодня пришло время вспомнить, что свое право на бессмертие наш народ получил три с половиной тысячи лет назад, обязавшись не только выполнять заповеди Вс-вышнего, но и нести знание о Нем всем народам. Сегодня 45 миллионов людей в стране, обильно политой и нашей кровью, просят всего лишь о Справедливости и Милосердии. Двух вещах, на которых Г-сподь основал этот мир. Имеем ли мы право отказать им в этом?

Виталий Нахманович, историк, г. Киев

____________________________________________________

Open Address to the Jews of the World

Over the last month there had been a total of three attacks on worshippers attending a Podil synagogue in Kyiv. Two were unsuccessful, one left its victim, a yeshiva student, wounded. The modus operandi and the circumstances leave us no doubt as to who is the culprit. It is certainly not a spontaneous upsurge of aggression from “Maidan's anti-Semites,” as there is a far closer synagogue in the very center of Kyiv. Besides, only a madman could try to plan something like this consciously in the middle of Maidan today, as this would mean throwing away any hope for help from the West with their own hands. But the other side... First of all, the act has an air of cheek and complete impunity about it. The worshippers themselves caught an “observer” who had been drawing the routes of yeshiva students to and from the synagogue; he went to the police quite calmly and was never seen or heard from again. Second, the police itself, which hasn't found anyone – and seems to not have even started looking. It's a familiar scene for Kyiv today: hired thugs protected by the “agents of law enforcement” burn cars, attack passersby, and disappear into the night. Their expectations are simple: either the Jews believe that they have become victims of the “Bandera followers” and call for a stop to the Maidan “outrage,” or the Jews understand that they were chosen by the government for a scare and... call for a stop even louder, afraid of things becoming worse.

We have long lived on this land. The Jewish communities of Crimea have existed for over 2000 years. Kyiv was first mentioned in a letter written in Hebrew. But our modern history in Ukrainian lands began only 500 years ago. It had been a very diverse history: great and insignificant, happy and frightening. The “Golden Age” and Hasidic Judaism; Zionism and Haskalah; pogroms and the Holocaust; Communism and the “fight against cosmopolites” – this is all part of our history here. And it always happened that we have always lived side by side with the Ukrainians but very rarely with them. This was due to their land belonging to anyone but them. Lithuania and Poland, Austria and Hungary, Romania and Czechoslovakia, the USSR and the Third Reich – empires and republics, monarchies and tyrannies, they had all been united in one thing: that the people of this land must remain silent and obedient. And we had followed our natural instinct of self-preservation and tried to always be on the side of the strong, on the side of the government, and that meant – never on the side of the Ukrainians. However, that also meant that whenever they attempted to finally break free of the foreign yoke, we became one of the first channels for instinctual hatred or targeted propaganda. Then we once again asked for help and protection from the current government, and the cycle repeated itself. Perhaps if at least one Ukrainian attempt to achieve independence turned out differently, we would have had a different relationship.

The last attempt, made a little over twenty years ago, has seemingly succeeded.  The last empire of Europe broke into pieces, and on its remnants arose or were restored new independent states, including Ukraine. This entire time the young country sought its own way and its own place in the family of free peoples, and it has been a difficult search. The Baltic peoples were lucky: they had been accepted into the European family right away. Civil wars were imposed upon the Moldavians and the Georgians, and their countries broke apart. The Ukrainians demonstrated miracles of composure and stamina, solving ever more political crises with no blood spilled. But today the time of reckoning has come. The forces of imperial recoup outside and inside Ukraine have openly placed their stakes into the hands of the most odious politician of the pro-Soviet camp, who combines a petty criminal past, a lack of schooling, and a provincial outlook. Over less than three years of his rule he managed to become insanely rich and make a host of enemies, all while destroying Ukraine's  national economy and its hope for integrating into Europe.

Two months ago, the citizens of Ukraine, who have snatched a few breaths of the air of freedom over the last twenty years, went out to a square with one demand: to stop the country from becoming a dictatorship and to return hope for a brighter future to its people. Since then they have been standing at Kyiv's Maidan and many other squares all over the country. It is not just Ukrainians who are making the stand, but also Russians, Armenians, Belarusians, Crimean Tatars. And the Jews are standing as well. The government threw special police forces and the internal military at them, hired thugs and frightened government employees – all those who still carry within them the Soviet-bred indifference to their own future and a fear to lose the piece of stale bread that they are fed with by the almighty bureaucrat.

Today our word means much for these people and for the entire world. We received the privilege to speak out and be heard through the blood and ashes of the Holocaust. Unfortunately, today many of us are once again trying to either seize profit for themselves from the situation or to simply wait it out. That has already happened more than once in our history. But today it is time to remember that our people received their right to immortality three and a half thousand years ago not just by promising to fulfill G-d's commandments but to bring knowledge of Him to all peoples. Today 45 million people from a country that had been watered with our blood, too, ask only for Justice and Mercy. They ask for two things which G-d grounded this world upon. Do we truly have the right to deny them that?

Vitaliy Nakhmanovich, historian; Kyiv

 

 

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.