Україна в огні. Про насильство, масовий спротив, санкції та роль кожного.

23 січня 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
4326 переглядів

Україна в огні. Про насильство, масовий спротив, санкції та роль кожного.

Неможливо без болю спостерігати за подіями, що розгортаються довкола протестного руху Євромайдану. Сьогодні насилля все більше диктує порядок денний в країні: лють на владу перекинулася від одного, більш радикального краю протестного середовища на переважну більшість тих, хто сьогодні виходить на вулиці. Втомлені від бездіяльности та від пасивности мирних виступів, протестувальники взялися за каміння та палиці.

Разом з тим саме насильницький сценарій залишається програшним для широкого руху протесту: на противагу бійцям силових структур, одягнутим у бронежилети і шоломи, оснащеним щитами, травматичною і вогнепальною зброєю, абсолютна більшість протестувальників є зовсім беззахисними перед насиллям. Кількість тілесних поранень – а тепер і шокуючі людські жертви – підтверджують це.

Лише масовість протестного руху може врятувати від подальшого зростання кількости жертв. Україна – країна із 45-мільйонним населенням. Але на вулицях Києва сьогодні – лише тисячі протестувальників. Місто Київ, інші міста та містечка держави функціонують у майже нормальному режимі. З огляду на критичність ситуації, широкі кола суспільства повинні долучитися до протестувальників на вулицях. Це – еліта українського громадянського суспільства. Задовго до сміховинних заяв політиків про готовність «іти під кулі» вони уже були під кулями, кийками і водометами у мінусові температури. Якщо владі вдасться покалічити, залякати чи просто убити цей досить тонкий прошарок громадянського суспільства, хто буде готовий підставляти свої голови за демократію – за нас із вами – в Україні завтра?

У практичному вимірі це означає, що всі ми – усі без виключення – мусимо мобілізувати свої сім’ї, друзів і друзів наших друзів, сусідів тощо на підтримку протестувальників Євромайдану. Це означає – особисті розмови, телефонні дзвінки і дзвінки у двері. Ми мусимо позбутися ілюзій: без нашої прямої участи повороту у бік демократії не станеться. Якщо ми сьогодні не захистимо тих відчайдух, що розпачливо перекидаються коктейлями Молотова із бійцями «Беркуту», то завтра чи післязавтра ми почнемо говорити пошепки про те, що думаємо, боятися за рештки своєї приватної власности, за долю своїх братів і сестер, дітей і онуків.

Це означає, що «нормальне» наше життя не може продовжуватися далі. Не може тривати, ніби нічого не відбувається, робота у офісах та на підприємствах, навчання в університетах та школах. Бо сьогодні ідеться про сутність того, ким ми є і в якій країні ми хочемо жити. Заради цього потрібно відкинути страх і повірити, що наша присутність, наш голос можуть стати вирішальними.

Хоч неможливо повернутися до стану перед 19 січня, надалі невикористаними залишаються механізми широкого і активного, ненасильницького громадського спротиву: блокування основних магістралей країни, установ уряду і місцевих адміністрацій, загальнонаціональний страйк, підтримка протестів великою кількістю населення країни.

Не забуваймо, що боремося за вільну і демократичну Україну, із живим громадянським суспільством та із підзвітним урядом і парламентом. Боремося за зменшення провалля між надбагатими та тими, що ледь виживають; за можливості для успіху, що базуються на заслугах і досягненнях, а не зв’язках чи грошах; за чесні суди і повагу до права; за якісну освіту і медичне обслуговування для всіх громадян; за рівність усіх перед законом і проти дискримінації за расовою, етнічною, мовною, ґендерною та віковою ознаками, за ознакою сексуальної орієнтації чи політичної або релігійної приналежности. Це – базові цінності демократичного суспільства.

Знущання силовиків, свавілля суддів, повна непідзвітність влади народові, що його сам вибрав, відірваність національних промислових магнатів від інтересів народу своєї країни, бандитська та кланова філософія міліції та спецслужб – себто, системність викривлень всього укладу країни – результат того, що ніколи ми до кінця не боролися за цінності демократичного суспільства.  Не можна боротися за справедливість, але лише для вчорашніх жертв – універсальні цінності не підлягають обмеженням історичного моменту. Вони потрібні, щоб не було жертв завтра. Саме системність викривлень у суспільстві уможливлює катування пійманих «провокаторів» бійцями «Беркуту» - натомість винятком стає дотримання законів і відповідальність за його порушення.

Тому сьогодні ідеться про знищення системи суспільного укладу України у тому вигляді, що ми його знали дотепер, і про встановлення нового ладу. Головний наголос сьогоднішньої боротьби повинен бути на встановленні і дотриманні ключових прав людини і громадянина та реалізації базових цінностей демократичного суспільства в Україні. Якщо на шляху до цього стоїть кланово-кримінальна влада, її потрібно змести.

Чи готові опозиційні партії і їх лідери іти до кінця у цій боротьбі? Досі відповідь на це запитання була негативна.

Синтезуючи тих небагато планів дій для досягнення головних цілей протестного руху, що дотепер були озвучені тими чи тими політичними і суспільними діячами, увиразнюються наступні ключові кроки з боку протестного руху:

  1. створення альтернативних органів народної влади – перехідного уряду  та парламенту, а також суддівської колегії, котра б отримала право прийняття та перегляду судових рішень;
     
  2. оголошення теперішніх органів влади (парламенту, уряду, президента, суддів тощо) поза законом і оголошення нейтралітету військових сил;
     
  3. блокування з метою призупинення роботи тих інших інституцій, що працюють на чинну владу і не визнають проголошених тимчасових органів влади країни, відтак перебирання контролю над ними;
     
  4. арешт сформованими громадянськими службами правоохорони чинного президента, членів уряду та Ради національної безпеки і оборони України, затримання їх під вартою до можливости розслідування застосування сили проти мирних демонстрантів та державної зради цими посадовими особами;
     
  5. оголошення позачергових виборів до парламенту країни протягом найближчого часу і прийняття у новому парламенті нової конституції країни із низкою запобіжників і противаг проти можливого нового виникнення схожої ситуації, урізання повноважень президента країни, впровадження судової реформи та люстрації;
     
  6. відміна у новому парламенті антигромадських законів та корегування виборчого законодавства на забезпечення прозорости та чесности виборчого процесу;
     
  7. оголошення у парламенті про позачергові президентські вибори;
     
  8. визнання іноземними державами та міжнародними організаціями новообраних парламенту та президента як леґітимних, відтак робота із переформатування політичної системи, зовнішньої, економічної, соціяльної, освітньої та культурної політики країни на реалізацію цінностей демократичного суспільства в Україні.

Який би із озвучених дотепер планів дій не був реалізований, країна зрештою потребуватиме сценаріїв політичного виходу із тупику протистояння і повернення у правове русло. Досі опозиція не була готова ні запропонувати їх, ні реалізувати.

За будь-якого розвитку подій варто пам’ятати, що насилля – не єдиний, а крайній засіб у боротьбі за демократію в Україні. Героїзація насильницького спротиву і зростання насилля з обох боків як його результат – трагічний тупик, вибратися з якого буде дуже складно. Суспільний уклад, заснований на крові новочасних мучеників та їх лінчованих катів, страждатиме на мілітантизм та схильність до деспотизму. Ліки від цього – у мирних, але масових і активних акціях спротиву і зміни режиму.

За теперішньої ситуації дещо наївним видається покладати всю надію на зовнішні санкції. Інструмент та процедура введення персональних санкцій є достатньо складними і застосовувати їх означає визнати поразку та відмовитися від інших засобів впливу. Як і ядерна зброя, загроза санкцій впливає більш ефективно на відповідні довколавладні кола. Напевно, ніхто не бажає перетворення України на Кубу, Північну Корею, Сирію чи Білорусь, де диктаторський режим уже тривалий час успішно знущається зі свого власного населення попри масштабні санкції проти них. Це добре розуміють у Брюселі і Вашинґтоні, тому не відкидають таких примарних, здавалося б, надій на переговори.

Чи не вперше за багато століть доля країни сьогодні вирішується саме в Україні. Підтримка Заходу буде потрібна на етапі леґалізації перехідних та новообраних органів влади країни, однак досягти змін можливо лише масовим спротивом, якого не зламає репресивна машина вірних режимові силовиків та бандитів-найманців.

Завдання кожного тепер – перервати «нормальну» ходу свого буденного життя і докластися до захисту тих протестувальників, що підставляють свою голову під кулі і кийки сьогодні за нашу свободу думати і говорити без страху, за життя у країні, що поважає свого громадянина, незалежно від його статків чи приналежности до тієї чи іншої частини суспільства. Докластися у спосіб, що є найбільш ефективним і можливим для кожного – від фізичної присутности до грошових переказів.

Для людей розумової праці – це насамперед інтелектуальний супровід подій довкола руху протесту. У медійному шумі та майже футбольному коментаторстві перебігу акцій протесту відчуваємо брак розумного коментування – без паніки, істерики чи сенсаційности – та посутньої критики як дій влади, так і дій опозиції і громадського сектору. Неартикульованим залишається соціяльний вимір протестів, дуже мало сказано про мачизм протестної риторики та підкреслену патріархальність символів і практик Євромайдану, медійний вуаєризм, проблемну роль соціяльних медія та механізми дійсної мобілізації до спротиву, прагнення «справжности» як один із потужних двигунів протестів за зміну режиму.

Не мовчімо, не сидімо вдома, не шукаймо виправдань власної неучасти: Україна в огні. Завтра буде пізно.

 

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.